marychev55
?>

Художні засоби у вірші пісня про рушник

Украинская литература

Ответы

Anatolii
Епітети , метафори))
perfectorg
                    ой полем киліїмським,                     то шляхом битим гординським,                     ой там гуляв козак голота,                     не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.                     правда, на козакові шати дорогії —                     три семирязі лихії:                     одна недобра, друга негожа,                     а третя й на хлів незгожа.                     а ще, правда, на козакові                     постоли в'язові,                     а онучі китайчані —                     щирі жіноцькі рядняні;                     волоки шовкові —                     удвоє жіноцькі щирі валові.                     правда, на козакові шапка-бирка —                     зверху дірка,                     травою пошита,                     вітром підбита,                     куди віэ, туди й провіває,                     козака молодого прохолоджає.                     то гуляє козак голота, погуляє,                     ні города, ні села не займає,—                     на город килію поглядає.                     у городі килії татарин сидить бородатий,                     по горницях походжає,                     до татарки словами промовляє:                     «татарко, татарко!                     ой, чи ти думаєш те, що я думаю?                     ой, чи ти бачиш те, що я бачу? »                     каже: «татарине, ой, сідий, бородатий!                     я    тільки бачу, що ти передо мною по горницях         похожаєш,                     а не знаю, що ти думаєш да гадаєш».                     каже: «татарко!                     я    те бачу: в чистім полі не орел літає,—                     то козак голота добрим конем гуляє.                     я    його хочу живцем у руки взяти                     да в город килію запродати,                     іще ж ним перед великими панами-башами вихваляти,                     за його много червоних не лічачи брати,                     дорогії сукна не мірячи пощитати».                     то теє промовляє,                     дороге плаття надіває,                     чоботи обуває,                     шлик бархатний на свою голову надіває,                     на коня сідає,                     безпечно за козаком голотою ганяє.                     то козак голота добре козацький звичай знає,—                     ой на татарина скрива поглядає,                     каже: «татарине, татарине!                     на віщо ж ти важиш:                     чи на мою ясненькую зброю,                     чи на мого коня вороного,                     чи на мене, козака молодого? »                     «я,— каже,— важу на твою ясненькую зброю,                     а ще лучче на твого коня вороного,                     а ще лучче на тебе, козака молодого.                     я    тебе хочу живцем у руки взяти,                     в город килію запродати,                     перед великими панами-башами вихваляти                     і много червоних не лічачи набрати,                     дорогії сукна не мірячи пощитати».                     то козак голота добре звичай козацький знає.                     ой на татарина скрива поглядає.                     «ой,— каже,— татарине, ой сідий же ти, бородатий!                     либонь же ти на розум небагатий:                     ще ти козака у руки не взяв,                     а вже за його й гроші пощитав.                     а ще ж ти між козаками не бував,                     козацької каші не їдав                     і козацьких звичаїв не знаєш».                     то теє промовляв,                     на присішках став.                     без міри пороху підсипає,                     татарину гостинця у груди посилає:                     ой ще козак не примірився,                     а татарин ік лихій матері з коня покотився!                     він йому віри не донімає,                     до його прибуває,                     келепом межи плечі гримає,                     коли ж огледиться, аж у його й духу немає.                     він тоді добре дбав,                     чоботи татарські істягав,                     на свої козацькі ноги обував;                     одежу істягав,                     на свої козацькі плечі надівав;                     бархатний шлик іздіймає,                     на свою козацьку голову надіває;                     коня татарського за поводи взяв,                     у город січі припав,                     там собі п'є-гуляє,                     поле киліїмське хвалить-вихваляє:                     «0й поле киліїмське!                     бодай же ти літо й зиму зеленіло,                     як ти мене при нещасливій годині сподобило!                     дай же, боже, щоб козаки пили да гуляли,                     хороші мислі мали,                     од мене більшу добичу брали                     і неприятеля під нозі топтали! »                     слава не вмре, не поляже                     од нині до віка!                     даруй, боже, на многі літа!
mishapavlov9
Івоніка та марійка, його дружина, все життя відмовляли собі у всьому, аби заробити на землю. вони справжні селяни, ті, що люблять працювати на землі, ті, що не мислять життя без неї: «івоніка любив її [землю]. він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. вона пригадувала чоловіка і жадала жертви». такого ж ставлення вони вимагали від своїх синів – михайла та сави. таким самим був михайло – він любив землю та ставився до неї шанобливо: « такий був михайло! просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.»  саме він перейняв усі батьківські сподівання, і саме йому повинна була дістатися найкраща ділянка федорчуків. його кохана анна була також працьовитою та лагідною дівчиною. для неї праця – це святий обов’язок, її прагнення – тихе спокійне життя з коханим михайлом. але його ві в рекрути, і вагітна дівчина вступає на шлях боротьби з життєвими обставинами. молодший брат михайла сава зображений повною протилежністю: «але він - то вже інша галузь. росте й горнеться та не до доброго й не до нас. він роботи боїться, йому танець у голові. зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться.»  лінивий, безсоромний та повний заздрощів хлопець, він прагнув до свободи: від батьківських життєвих настанов, від землі, а сам попав під вплив рахіри, та став лишень її знаряддям для збагачення. рахіра, двоюрідна сестра сави, була хитрою та підступною. вона не хотіла працювати, її цікавив лише статок, якого вона прагнула здобути в будь-яку ціну.  рахіра, закохавши в себе саву, підмовляє його до братовбивста, аби земля брата дісталася саві. в свою чергу сава розуміє різне ставлення івоніки до своїх синів і засліплений образою та коханням до рахіри, вбиває михайла, щойно він повертається з рекрутів. івоніка та марійка відчувають свою провину за те, що сталося. до кінця життя івоніка буде тяжко працювати, аби відмолити гріх сави. до кінця життя івоніка так і не зрозуміє, що земля, якщо дозволяєш їй отримати над собою абсолютну владу, приносить набагато більше болю та страждань, ніж врожаю.

Ответить на вопрос

Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:

Художні засоби у вірші пісня про рушник
Ваше имя (никнейм)*
Email*
Комментарий*