Твір на тему житя тараса шевченка-подвиг який вартий на велику пошану й вічну пам"ять будьласка побистріше

Твір на тему: «Життя
Т.Шевченка – подвиг, який
вартий на велику пошану»
Тарас Григорович Шевченко – найвидатніший
поет усіх часів, справжній геній українського
народу. Він зробив безцінний вклад у духовну
скарбницю наших співвітчизників і усього
людства, а своєю творчістю він досягнув
світового рівня. Довершені твори великого
Кобзаря й донині сіють зерна добра і світла,
сяють незгасимим полум’ям проникливої
мудрості, безкомпромісності і справедливості.
Тарас Григорович Шевченко народився у
кріпацтві, тому йому, як ніякому іншому
митцю, були зрозумілі і близькі страждання
української бідноти. Саме тому він присвятив
усе своє життя служінню ідеї соціального та
національного визволення трудящого класу.
Не існувало такої сторінки життя, якої б не
торкнулися поезії митця. У більшості своїх
творів Т. Шевченко закликав до об’єднання
усіх народів і спільної боротьби проти
царизму. Він щиро вірив, що на звільнену від
експлуататорів землю прийде насправді
щасливе і прекрасне життя:
«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
«І Архімед, і Галілей…»
Без імені Тараса Григоровича Шевченко
неможливо уявити української літератури,
української культури, не можливо уявити
нашого народу і нашої країни. Його творча
спадщина невмируща, а життя великого
Кобзаря можна вважати справжнім
мистецьким подвигом. Т. Шевченко віддав усі
свої сили заради порятунку українського
народу, заради української культури та
пошуку шляхів у краще майбутнє.
З плином часу ми все більше переконуємося,
що поезії Т. Шевченка – то щирі одкровенні
визнання, які він висловив не тільки в адресу
минулих та сучасних поколінь, а й в адресу
своїх нащадків. Я впевнений, що ще не одне
покоління українців буде звіряти своє життя з
іменем і творчістю великого Кобзаря
українського народу. Я добре розумію слова, з
якими до генія українського поетичного слова
звернулася поетеса Ліна Костенко:
«Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,
бо ти для мне – совість і закон…
Кобзарю, знаєш, нелегка епоха,
оцей двадцятий невгамовний вік.
Завихрень – безліч. Тиші - анітрохи…
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон…».
Тарас Григорович Шевченко – це вічний
вогонь, який ніколи не згасне в серцях
українців, а творчість великого Кобзаря – це
велика святиня, якою пишається і дорожить
український народ. І ми, і наші нащадки
повинні завжди берегти у своїх серцях вогник
любові до своєї Вітчизни, який запалив своїми
творами великий поет Тарас Григорович
Шевченко.

Харчук Борис 
Мене послали в село Вербівку агрономом. Там я жив на квартирі в старенької бабусі Олени Булиги. Вечорами ми милувалися рікою, лісом і собором за ним, дивилися на зоряне небо. Бабуся розповіла мені легенду про Планетника. 

Планетник був маленьким хлопчиком, він, як усі ми, прилетів із вирію казки на свій берег. 

Мати поралася на городі, він сидів на вікні й гав. Ріс хлопчик, грався з телятами та ягнятами, розумів їхню мову. Навколо хати навесні розцвітали квіти. Хлопчикові дуже хотілося щось посадити, посіяти. Навесні мати дозволила йому пересадити нарцис із-під хати на город. Хлопчик доглядав його, поливав, боявся пошкодити. Якось він прийшов, а квітка розцвіла ніби з його долонь — і вони поцілувалися. 

З цієї весни хлопець доглядав курчат, каченят, гусят. Жодне з них не пропало. Потім став пасти гусей. Милувався річкою, деревами, небом, намагався збагнути їхню мову. Раптом набігла хмара, а за нею пішов дощ, град. Прибіг додому — квітка нарциса була вже зламана. Малий розгнівався, підняв кулачки до неба й став проганяти хмару. І та ніби послухалася його, пішла далі. 

Мати бідкалася, що побило всю городину, а хлопець після цієї пригоди надовго захворів. Довелося йти до знахарки. 

Знахарка, викачуючи хворобу яйцем, здивувалася, потім стала па коліна перед хлопцем і сказала: «Краса безборонна і беззахисна у світі, а тобі її утверджувати.. . Іди... » 

Поки дійшли додому, дитина була вже здорова. Серед сільських дітей він виявився найвправнішим, тому заздрісники м'ячик у нього відняли, а його прогнали. Мати, заклопотана роботою й нестатками, теж на нього накричала. От і блукав він самотою. 

Уже став чередником. Дивний із нього пастух — не кричить, не галасує, худоба вся ціла, напасена. Тільки ні до кого, окрім як до берези, прихилитися. 

Милувався красою лісових квітів, думав, як її зберегти. І вирішив поселити все це у своє серце. Тільки так сказав, розсунувся бузиновий кущ — і з нього вийшов дід Капуш, заввишки з лікоть, а борода в сім ліктів. Сказав, що чередник призначений йому в учні, що їх чекають великі справи. Чередник відповів, що не може кинути матір, що він любить її, навіть коли та його сварить. Капуш перестав насміхатися над хлопцем і сказав, що йому якраз і потрібні такі правдиві та вірні помічники. 

Одного разу Капуш покликав чередника свистом, повів його на гірський шпиль, показав на зоряне небо і сказав, що все на землі залежить від небес, від життя сонця. І хай не боїться: мороку немає, є тільки недоступне, незвідане. 

Відтоді чередник став ще задуманіший. Але жодної злої думки не було в його голові. Йому хотілося більше дізнатися про світ. 

Несподівано з'явився Капуш і став розказувати про зелену книгу землі. Усі залежать від зерна: людина, звір, пташка. Краси людини без землі і краси землі без людини немає. Найвища радість людини — орати й сіяти. Сила кожного таїться в силі його душі. У лісі живуть Лісовики й Лісовки, Полісун — пастух вовків, у воді — Водяник. Земляні духи стережуть скарби землі. Літо — молода дівчина, а Зима — стара баба. Земля — найпривітніша людська домівка, і кращої не знайти. Чередник запитав, чому він усього цього не бачить, а Капуш відповів, що то через байдужість і недбальство. Треба вчитися гати, все підмічати.

 Мабуть, найскладнішим й найважливішим випробовуванням у нашому житті є - почуття кохання. Заради цього дивного слова"кохання" здійснюються героїчні й безглузді вчинки. Кохання може стояти на ряду з іншими важливими словами , таких як: влада, слава, гроші й дружба!

Повість має на основі реальні ситуації щ життя. Тут розповідається про перше кохання! Вітька закохався в подругу дитинства. Він будь-якими діями хотів її завоювати.В цій справі йому допомагав його вірний друг Федько. Іноді заради цього він потрапляв в безглузді й небезпечні ситуації.

Повість Валентина Черемиса "Вітька + Галя..." вчить нас завжди йти й ніколи не зупинятися на шляху до своїх мрій чи задумів. Вміти любити й дружити , адже це одні с найважливіших моральних принципів , для того щоб бути "Людиною"

Думаю нормально