Твір на тему " чи соромно бути боягузом? "

На мою думку в кожної людини є свої страхи та фобії . Для кожного вони є різні і не всі ми їх можемо перебороти . Але ж ми хочемо показати оточуючим , що ми є сильні та пройдемо крізь всі перешкоди ,не звертаючи увагу на те , якими фони будуть . Після зустрічі з негодою , або найголовніши нашим страхом , ми розгублюємось , та страшенно боїмось всього , що є навколо. Нам соромно , ми не хочемо показатись боягузами , але це ж не є позором . Тому що кожна людина чогось боїться . Отже , не слід соромитись через свої недоліки , адже вони є не тільки у нас , але й в інших .
Удачки:) 

Є у любій нашій школі різні типи класів. 

І чимало в нашій школі класів-лоботрясів. 

У цих класах добрі діти, гарні та веселі, 

І відразу після школи мчаться до оселі. 

Не цікавить їх навчання та не тягне в школу, 

Їм пошвидше би до друзів і собі додому. 

У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться. 

І заходити до них вчителі бояться. 

Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються, 

Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються. 

І навіщо вони ходять в нашу гарну школу? 

Краще взялися б за розум та і йшли додому. 

Там вони би посиділи та поміркували, 

Як себе потрібно вести, щоб їх поважали

Арас Григорович Шевченко — один із найкращих письменників світу, у творчості якого гармонійно поєднувались талант поета-трибуна, поета-борця з талантом тонкого поета-лірика. Прекрасна, неповторна, мальовнича природа України постає в багатьох творах поета. Його поезії ніжні, ліричні, дуже близькі до усної народної творчості. Краса української природи, нев'януча, невмируща, завжди була з поетом і тоді, коли він був далеко від батьківщини. Перебуваючи на чужині, в далекому засланні, згадує поет матінку-Україну. І перед очима його стають і могутній Дніпро-Славутич, що стрімить свої хвилі до Чорного моря, й червона калина — окраса землі нашої, широкі зелені лани й білі вишневі садки. І відступають сірі стіни каземату Петропавлівської фортеці, затягнене хмарами петербурзьке небо і жовті піски далекого Кос-Аралу. До неї, любої України, лине бентежна душа поета. А на папері встають чудові безсмертні рядки.

Тут, у неволі, на далекому засланні, написав поет свій відомий твір — поему «Княжна» («Зоре моя вечірняя... »), в якій згадує милу його серцю Україну. Зорю вечірнюю благає поет розказати про могутній Дніпро, у якого «веселочка воду позичає», вербу, що, нахилившись над водою, купає в ній свої розкішні віти, на яких гойдаються русалки, як при долині вночі розцвітає сон-трава, і рідне село... Як-то воно там?