Спланом "лісової пісні" лесі українки

у повісті «тарас бульба» м. в. гоголь описує життя запорізьких козаків, їх боротьбу за свободу і незалежність.

одна з головних тем твору - тема вірності і зради. серед козаків любов до рідної землі, вірність військовому обов'язку, почуття товариськості шанувалися найважливішими якостями.

напередодні важкого бою наказний отаман тарас бульба говорить козакам: «немає уз святіше товариства». вірність цьому почуттю він проносить через все битви і випробування. у бою під дубно він не раз поспішав на виручку товаришам. в останні хвилини життя він думає не про муках, які йому належить винести на багатті, а про те, як врятуватися козакам. «вже вогонь піднімався над багаттям, захоплюючи його ноги», а очі старого полковника спалахнули радістю, тому що побачив він: козаки були вже на дністрі, «кулі сипалися на них зверху, але не діставали».

вірний своєму військовому обов'язку старший син тараса бульби остап. він хоробрий воїн, іеющій «виміряти всю небезпеку і всі положення справи». але в важкому бою «схваті- ись з остапом трохи не восьмеро разом» і взяли його в полон. до лобового місця полонені козаки, серед яких був і остап, «йшли не боязко, чи не похмуро, ніс якоюсь тихою гордістю». віра в справедливість своєї справи, за яке вони віддавали життя, надавала козакам сили, винести муки кари. остап звернувся до товаришів із закликом: «дай же боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули, нечестиві, як мучиться християнин! »

вірність рідній землі звучить в словах спливав кров'ю кукубенко: «нехай же після нас живуть ще краще, ніж ми, і красується вічно улюблена христом руська земля!

беззавітно люблячи свою батьківщину, козаки зневажали зрадників. а як же боляче було тарасу, коли зрадником виявився його молодший син! андрій був хоробрим воїном. спостерігаючи за тим, які дива одним шаленим натиском своїм виробляв андрій, дивувався старий тарас і казав: «і це добрий - враг би не взяв його! - вояка! чи не остап, а добрий, добрий також вояка ». але молодого бульбу найбільше сама битва, а не мета, в ім'я якої вона велася. у битві він чув «чарівну музику куль і мечів», нісся, як «п'яний, в свисті куль, в шабельному блиску і у власному спеку». тому-то, коли андрія попросила про прекрасна полячка, він зрадив своїх товаришів і перейшов на бік ворога. для тараса цей вчинок сина був тяжким горем. старий полковник не може пробачити зради кому б то не було і вбиває андрія, кажучи при цьому: «я тебе породив, я тебе і вб'ю! »

любов до рідної землі, вірність своєму народові, почуття товариськості роблять козаків непереможними. своє захоплення запорожцями н. в. гоголь висловив такими словами: «та хіба знайдуться на світі такі вогні, муки і така сила, яка б пересилила російську силу! »

моя вулиця

я проживаю у селі великі бірки, майже на його окраїні, на вулиці євгена коновальця.

вона не дуже довга, проте широка. у кінці вулиці — сільський стадіон. біля нього — пасовище, на якому випасають худобу.

вулиця є. коновальця дуже гарна у будь-яку пору року. влітку вона буяє зеленавістю високих тополь, які ростуть по обидва боки вулиці. коли ввечері йдеш вулицею, тебе дивні пахощі з кожного городу. ніякі французькі парфуми не зрівняються із запахами городніх квітів!

восени моя вулиця барвиста. цвітуть чорнобривці, майори, айстри, хризантеми. цієї пори вона пахне квітами і димом від спаленого листя та бадилля.

але найбільше я люблю свою вулицю взимку. все навколо біле-біле. снігові шапки на хатах та деревах, сніговий килим на землі творять казкове диво. взимку вулиця пуста: ні людей, ні худоби, ні птиці. лише поодинокі перехожі та галасливі діти будять сільську тишу.

на нашій вулиці немає громадських споруд, лише одноповерхові будинки.

раніше я жалкувала, що не живу у місті в багатоповерховому будинку. але зараз розумію, що мешканці нашої вулиці — багаті люди, адже ми маємо власні садиби.

єдине, що хотіла б змінити на своїй вулиці, — обладнати сучасний стадіон і збудувати невеликий кінотеатр.

коли виросту, здобуду освіту, обов'язково докладу зусиль, аби мрія збулася, бо я дуже люблю свою вулицю.