Нещодавно я прочитала оповідання Л.Вороніної «Таємне товариство боягузів». В ньому розповідається про неймовірні і фантастичні пригоди хлопця на ім'я Клим.
А все почалося з того, що цей хлопець дуже боявся свого сусіда на прізвисько Кактус. Адже йому частенько доводилося або рятуватися втечею, або отримувати незаслужено стусанів та ще й чути образливі слова від цього бешкетника.
Одного разу після чергової такої втечі Клим випадково потрапляє у таємне товариство боягузів. Саме в цьому товаристві він побачив себе зі сторони і зрозумів, що є звичайнісіньким боягузом. Щоб до комусь, йому самому потрібно було змінитися. Ось так він став іншим. Нарешті навчився вірити у свої сили, приймати правильні рішення і знаходити вихід із складних ситуацій. Так, хлопець не розгубився, а повністю виконав все по плану бабусі і дістався до машини часу. Проявив кмітливість і здогадався, що мухи можуть бути зброєю проти синьомордих. Ось так він став відважним не тому, що не мав страху, а тому, що навчився правильно діяти, коли було страшно. Клим доклав чимало зусиль, щоб врятувати планету і своїх рідних.
Це фантастичне оповідання є надзвичайно захоплюючим і дуже цікавим. Спонукає нас бути сміливими, кмітливими, стояти на боці правди і вірити у свої сили.
Мені дуже подобається це оповідання. Раджу його прочитати
Відповідь:Твір «Ніч перед боєм» оповідає про відступ радянських зневірених солдатів додому через річку Десну, де вони зустрічають двох дідів-перевізників, які своїми словами надихають деяких військових на повернення до бою і боротьби до останнього подиху.
У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік, Іван Дробот питає капітана Петра Колодуба про його «внутрішній секрет». Той відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами-рибалками. Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савка і Платон.
Всю дорогу діди між собою обговорювали втікачів, які, хоч і мали нову форму, та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, оскільки «кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене».
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший, ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже «перемагають горді, а не жалісливі».
Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачили діда Платона, та його онук, який випадково був свідком тих подій і, лишившись живим, опинився в землянці з Колодубом, сказав, що цьому вже не бути. Коли всі червоноармійці пішли, німці, що наступали, наказали перевезти їх через Десну. Як діди з німцями вже були посеред річки, Савка й Платон по один в одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиш один хлопець, який був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: «Готові на будь-який огонь!»[2].
Пояснення:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Твір-роздум по темі "я на землі-людина" за творами в.нестайка "тореадори з васюківки", я.стельмаха "митькозавр з юрківки або чудовисько лісового озера" і л.воронини "таємне товариство боягузів або засіб від переляку №9"
Людина робить добро, не чекаючи винагороди за це. Інколи вона навіть може постраждати через це. Пожежник, який рятує від вогню дитину, не думає про власну небезпеку. Він робить добро, його вчинок називається людяним, а сам він є Людиною.
Інколи про сміливу, відповідальну, сильну і добру людину можна почути, що це "справжня людина". Значить, боягузлива, підступна, зла людина є "несправжньою". То чи можна назвати таку істоту взагалі людиною? Я вважаю, що ні.
Звання людини покладає на нас велику відповідальність. І ми повинні відповідати цьому званню. Можливо підійде)