Твір-похвала своїй "малій батьківщині" за зразком повісті в. дрозда ирій

Ми чуємо це слово з дитинства, але про те, що воно значить, починаємо замислюватися тільки тоді, коли починаємо дорослішати. Причому, мені здається, розуміння це приходить не під час прямої відповіді на поставлене запитання, а поволі. Коли ми бачимо що піднімаються на п’єдестал пошани спортсменів-переможців, або коли чуємо про останні досягнення вчених – представників нашої країни … Починаєш по-справжньому пишатися своєю причетністю – по праву народження – до великих досягнень і звершень.Однак є й мала батьківщина – це те, що ти бачиш кожен день. Досягнень і звершень не так багато, і масштаб значно менше. Не кожен може похвалитися тим, що назва його містечка або навіть деревеньки відомо де-небудь за межами району. Більш того, багато молодих людей в мріях пов’язують своє майбутнє з далекими від місця народження краями.Я вважаю, що соромитися своєї малої батьківщини може тільки нерозумна людина. Той же, хто серйозно ставиться до життя, розуміє, що без малої батьківщини великої країни просто не може бути. Як струмочки наповнюють повноводну річку цілющою вологою, так і безліч малих містечок і сіл утворюють велич величезної держави. Моя батьківщина … Що вона для мене?Це чудова природа: чиста річка, ліс з великою кількістю грибів і ягід, луки з травою по пояс. Це бабусин будиночок і козенята, які стрибають у неї на подвір’ї. Це моя школа з невисоким ґаночком … Це все те, чого, думаю я вже зараз, буде мені дуже сильно не вистачати, коли я буду освоювати професію після закінчення школи.А саме лавного багатство моєї малої батьківщини – це люди, добрі, привітні, чуйні. Саме вони складають славу мого краю. Багато хто з них все життя трудяться на одних і тих же робочих місцях, чесно виконуючи свої обов’язки.Але саме їх працею тримається життя моєї малої батьківщини – і фортеця і міць Батьківщини великий.

Тарас Григорович Шевченко – один з найталановитіших та найпопулярніших українських письменників. Його творчість стала прикладом для цілої плеяди визначних майстрів слова ХІХ століття. У 1840 році збірник творів Тараса Шевченка «Кобзар» став еталоном української поезії, прикладом для багатьох молодих поетів. Згодом сам Тарас Шевченко став символом боротьби за свободу, патріотизм та символом величі українського слова.Як одна людина завдяки маленькому збірнику віршів змогла стати одним з найвеличніших поетів України? Мабуть, все пов’язано з неймовірною милозвучністю творів Шевченка, ліризмом та такими простими, але хвилюючими сюжетами. Його Катерина (з однойменної поеми) не може не викликати жалю. Шевченко – майстер створювати необхідну атмосферу. Навіть природа у його творах відповідає життєвим колізіям героїв. Спочатку була весна, коли молода Катруся зустрічалася з москалем-кривдником. Коли її вигнали з дому – настала холодна зима.А твір «Утоплена» навіює готичні образи. Дівчину втопила власна мати, яка заздрила вроді дочки. Лілея стала русалкою, почала спокушати молодих хлопців та затягувати їх у своє озеро.Важливими у творчості Шевченка є його історичні поеми. Згадаємо хоча б поему «Гайдамаки». Криваві події української історії показані Тарасом Григоровичем неймовірно правдиво. Тут і вбивства дітей, жінок, злоба народу, зради. Повстання є повстання: Шевченко не прикрашає римами та красивими образами людське горе. Але при цьому герої поеми – патріоти, їх вчинки та слова – інструменти для письменника, який хоче розказати про боротьбу українського народу.Особисто мені найбільше подобаються вірші Великого Кобзаря про його дитинство, родину. Вся творчість Шевченка пронизана болем та жалем за власну країну, неволю на рідній землі, сирітство народу. «Мені тринадцятий минало…», «Садок вишневий коло хати…», «Заповіт» - перлини творчості Шевченка, в яких він розкриває душу і розповідає про свої мрії.

Історія може бути жорсткою і несправедливою до діячів певної доби, але рано чи пізно вона розставить відповідні об’єктивні акценти. Наступник Олега на київському столі князь Ігор не став героєм в епічній традиції, народна уява не нагородила його надприродними здібностями, а літописець у «Повісті временних літ», хоч і називає Ігоря хоробрим і мудрим, але засуджує його жорстокість і ставиться до нього не дуже прихильно. Тавро осуду на образі князя залишається. І це тоді, коли Ігор очолював колосальну політичну систему, що складалася з двадцяти князівств, правителі яких не належали до роду Рюриковичів. Тож зрозуміло, що йому було нелегко знайти з ними спільну мову. Ігор підписав вигідну угоду з Візантією, відзначався толерантністю у справах релігійних (за його князювання мирно співіснували язичники і християни), ставлення князя до жінки може бути прикладом і для сучасників. Але чому ж у народній творчості Ігор — князь без воєнної удачі, що є найгіршим вироком для воїна? Спробуймо з’ясувати відповіді на ці питання, бо в них відчуваються перегуки з нашим часом.Ігор став великим київським князем після смерті Олега у 913 році (як пише Іпатіївський список «Повісті временних літ»). Щодо його походження, то «Повість» під роком 879 роком згадує, що Рюрик перед смертю передав княжіння Олегові. Літопис не говорить, коли народився Ігор, але вказує, що 903 року він одружився з Ольгою, а у 942 р. (тобто у досить літньому віці) у них народився син Святослав. Ці дати викликають роздуми... Михайло Грушевський у «Історії України-Руси» припускає, що Ігор міг стати великим київським князем значно пізніше, а між Олегом та Ігорем, можливо, правив іще якийсь князь, ім’я якого історія не зберегла. У 948-953 рр. Ігоря в живих вже не було, бо Константин Порфирородний у своєму трактаті «Про управління державою» пише про ці часи як про епоху Ольги і Святослава, сина Ігоря.За літописом, правив Ігор до 945 року, себто приблизно 33 роки. Після смерті Олега підкорені ним племена, зокрема древляни, уличі, відмовлялися коритися Києву і новому князеві. Перед Ігорем постала необхідність придушити ці тенденції, аби не допустити розпаду Русі. 914 року Ігор вирушив у похід на древлян.