За творами "тореодори з васюківки", " митькозавр з юрківки" та "таємне товариство боягузів, або засіб віжд переляку №9" а не "звук павутинкі"

Потрібно відноситись до людей так, як ти хочеш щоб вони відносились до тебе. За будь якими обставинами ти повинен до свому товаришеві недивлячись нінащо. Потрібно бути добрим, щедрим та завжди допомагати один доному. Вирішувати всі проблеми разом, якщо вони стосуються двох людей. Наприклад  Ява і Павлуша (з твору "Тореадори з Васюківки) вони завжди все робили разом, навіть якщо вони посваряться, то всеодно миряться та далі шукають собі пригоди. 

до пізньої прози відомого українського письменника і драматурга івана франка належить новела «сойчине крило». підзаголовок цього твору – «із записок відлюдька». проблематика новели носить екзистенцій ний характер, тому що автором розглядається не тільки проблема невдалого життя чи нещасної любові героїв, а взагалі проблеми людського буття. герой новели – хома став відлюдьком за своїм бажанням, він свідомо відмежувався від людей та заховався за витворами мистецтва. він впивається своїм трагічним одиноцтвом, та думає про те, що він має інше життя і про це ніхто не здогадується.

як тільки я почала читати новелу, то відразу побачила те, наскільки сильно оповідач замкнутий в собі. він каже, що вже три роки святкує новий рік по-своєму. він не любить гучні гулянки, йому більше до вподоби насолоджуватися самотністю. він зачинив за стальними дверима своє серце і нікого туди не впускає.

на протязі всього твору ми читаємо лист від мані до хоми, з нього ми і дізнаємося про їх минуле, як вони були разом у лісі, та ще про минуле марусі без хоми. і читаючи листа, хома-массіно відчиняє своє серце, в ньому змінюється ставлення до марусі, змінюються його думки щодо мані та її листа.

у марусі важка доля і їй можна тільки співчувати та співпереживати. але, з іншого боку, це було цілком її рішення – піти від коханого чоловіка, з рідної сторони, з дому і попрямувати назустріч бурхливому, невідомому та жорстокому світу. мені не зовсім зрозумілі її мотиви і хоч вона і не знала, хто такий насправді генрись, але вона сама зробила свій вибір. з одного боку, вона каже, що хома не зміг її втримати, але з іншого – чому вона сама не трималася за своє кохання, не боролося за нього, а замість цього втекла з малознайомим хлопцем. і ще одне запитання: чи не спокусили її його статки та статус, бо у творі мимохідь сказано про те, що у генрися ніби була забезпечена сім’я.

 

я не хочу засуджувати марусю, але інколи я не можу її зрозуміти. в житті кожен може зробити помилку, оступитися, та для мані ця помилка стала фатальною. хоч, якщо подивитися з іншого боку, може, ця помилка стала випробуванням для неї і для хоми, для перевірки їх кохання, яке незважаючи ні на що не згасло…

у всі часи проблема співіснування двох людей має характер людського буття взагалі. вустами массіно франко говорить незаперечну істину: «що таке людина для людини? і кат, і бог! з ним живеш – мучишся, а без нього ще гірше! жорстока, безвихідна загадка! »

п'єса "мартин боруля" написана на основі реального факту. і. карпенко-карий використав подію, яка відбулася в його родині. батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою.

так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду мартин боруля має заповітну мрію — зробити свій рід дворянським, поставити все на "дворянську лінію". справою честі стало те доведення "дворянської лінії", бо мартина пан красовський назвав бидлом, а його сина — телям. боруля наполегливо, із завзяттям судиться, гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений трандалєв просто дурить його. а найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому дворянство потрібне, адже в нього цілком нормальне життя: має дружину, сина й доньку, чимале хазяйство.

зрозуміло, що боруля не має нічого спільного з дворянством. маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання. усупереч родинній традиції вимагає від дітей називати його "папінька", а дружину — "мамінька", не дає працювати марисі, аби вона привчалася до дворянства. боруля марно витрачає чимало грошей на дворянський антураж. смішно виглядає це. намагання бути благородним: очікуючи з міста "кофію", герой просить дружину дізнатися, що з ним робити, бо "чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. піди ти зараз до сидоровички — вона зна — і повчися у неї. і розпитай гарненько, як його роблять і коли його : чи до борщу, чи на ніч? "боруля, безперечно, прекрасний батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством трохи не зламав життя марисі. відмову сватам миколи, марисиного коханого, боруля пояснює просто: "не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії" натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора націєвського — людину несерйозну, звичайного міського франта, , що до того ж любить випити за чужий кошт. марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.

син борулі степан служить канцеляристом у місті. батько з щедрістю витрачає на нього гроші, аби він вибився в люди, виглядав, як дворянин. степанові це подобається, але ті гроші йдуть у нікуди, бо він не навчився цінувати зароблені гроші. вихор міста з веселими гуляннями, що часто закінчуються пиятикою, приваблюють хлопця. але канцелярію закривають, і молодший боруля повертається додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. це все — наслідки бездумної гонитви за дворянством.

символічним є спалення "дворянських паперів" у кінці п'єси. герой немов очищається тим вогнем, стає зрячим, борулі стає легше, наче в нього нова душа ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.

у творі поєдналися елементи комедії і трагедії. образ борулі в цілому комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений "дворянською лінією" герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не лишилось), і друзів (гервасія, протасія і матвія), і дітей (нещасливий шлюб марисі й розпусне життя степана), і власне життя.