Нужноо на завтраа твiр по поемi "прометей" а.малишко ! 60

Прометей — герой давньогрецького міфу. До образу Прометея зверталися багато митців різних епох і народів. Цей герой неухильно виконує своє призначення задля щастя людства, стаючи символом нескореності, героїзму, майже надлюдської мужності. 

Образ героя-вогненосця, який не підкорився волі богів, використовували славнозвісні Есхіл, Гете, Байрон, а також великі українські поети Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Андрій Малишко. Наприклад, Леся Українка звертається до тих, кому небайдужа доля народу, говорячи: "Брати мої, нащадки Прометея". Волелюбні революційні прагнення Великого Кобзаря також уособлені в образі Прометея: поема "Кавказ" досьогодні є геніальним прикладом утілення відомого образу. 

Талановитого українського митця Андрія Малишка теж надихнув образ Прометея. Поет створив хвилюючу поему, де розказано про героїчну долю радянського солдата та про самопожертву селян, які намагалися вкрити його від фашистів. 

Задум поеми "Прометей" виник в уяві поета в самий розпал війни. Андрію Малишку розповіли про солдата-розвідника, який був родом зі Смоленщини. Цього солдата, важко пораненого, сховали в себе українські селяни, однак, незважаючи на всі намагання, хлопець усе ж потрапив до рук гітлерівців. Загарбники довго допитували селян, погрожуючи смертю, але ніхто не видав росіянина. Щоб урятувати добрих людей від загибелі, боєць признався, хто він є. Фашисти прив'язали розвідника до дерева й спалили його, а селян погнали в неволю. Цей випадок схвилював Андрія Малишка до глибини душі. Подвиг солдата та його духовна близькість з українським народом вразили поета. Цей розвідник здавався людиною прометеївської сили духу. 

Поема "Прометей" — приклад епічного твору. Залишивши почуту розповідь майже без змін, Андрій Малишко наповнив її тонким психологізмом, високою патетикою та героїчним пафосом. Після тяжкого бою селянський хлопчик знаходить важко пораненого молодого солдата. Українські селяни надали йому до забинтували груди та поклали його на сіно в стодолі. Опритомнівши, боєць звертається зі словами глибокої вдячності до хазяйки, яка доглядала його, називаючи цю жінку матір'ю. Уже з перших сторінок поеми ми бачимо, що молодому воїнові притаманні найкращі людські риси: ніжність, вдячність, простота почуттів. Одного разу, гортаючи сторінки шевченківського "Кобзаря", хлопець відчув неабиякий інтерес до образу Прометея. У баченні бійця славетний герой міфу постає як символ самовідданості, чесності, мужності. І солдата, і хлопчика, з яким він потоваришував, дуже вразила сміливість Прометея протистояти богам. Навіть уві сні вони бачать "Прометея зоряні очі". 

Фінал поеми трагічний. Фашисти знаходять бійця. На майдані, під дулами німецьких автоматів, жоден із селян не розкриває таємниці юнака, називаючи його своїм. Та боєць розуміє, що більше чекати не можна: кати не пробачать людям непокори й знищать їх. Беручи провину на себе, хлопець вигукує: "Стріляй! Розвідник я! Солдат!" 

Андрій Малишко з глибокою печаллю розмірковує над долею смоленського юнака. Поет, користуючись літературним засобом авторського відступу, каже про те, що молодим рукам солдата треба було б трудитися, а тепло серця віддати коханій. Жорстока страта розвідника приголомшила селян. Лише бринять, мов луна, в їхній пам'яті останні слова — слова солдатського заповіту: 

Дивіться, люди, по мені, 

Устануть інші в пломені. 

Ставайте й ви в трудні походи, 

Не вип'ють прокляті заброди 

Живущу кров мою. 

У цих словах немає й тіні розпачу, жалю, страху. Солдат вірить, що справа, за яку він віддає своє молоде життя, переможе. Тому Прометеєві не страшно померти. 

Андрій Малишко старанно підкреслює, що герой його поеми — не тільки хоробрий воїн, а й ніжний син, вірний товариш, людина-гуманіст. Саме таким — простим, лагідним, дещо сором'язливим, сповненим жаги до життя — міг бути полум'яний герой вічного міфу — титан Прометей. 

Один з визначніших своїх творів Андрій Малишко назвав ім’ям героя старогрецької міфології. Прометей — це вічний символ незламності духу. На фронтах Великої Вітчизняної війни поет побачив багато таких нескорених людей. їм, а також невмирущому народові, присвятив свою поему Андрій Малишко. В образі простого юнака зі Смоленщини поет зображує тих людей, які героїчно захищали рідну землю й свій народ від загарбників. Трагічна ситуація, в якій опинився головний герой, дала можливість побачити високу моральність воїна, а також людей, які його врятували. Вражаючою в поемі є сцена, коли фашисти зігнали всіх мешканців села і поставили перед ними бійця, запитуючи: «Це ваш?» Не знайшлося жодного, хто б не відповів: «Це наш!» Та коли фашисти погрожували спалити все село, хоробрий юнак пішов на смерть, щоб через нього люди не зазнали горя. Цей солдат любив життя, але найбільше — людей, свій рідний край. Він, як і міфічний Прометей, жертвує своїм життям заради щастя Вітчизни. Андрій Малишко звеличив у своїй поемі «Прометей» людей-прометеїв та їх невмирущі подвиги в ім’я людства.

Бездуховність – одна з найбільших проблем сучасного суспільства. традиційно під бездуховністю прийнято розуміти відсутність у людини високих життєвих прагнень, принципів, ідеалів буття, почуття піднесеності. на жаль, при погляді на багатьох сучасних людей складається враження, що вони абсолютно бездуховні, це має багато різних проявів. найяскравішим прикладом бездуховності в житті людини є пріоритет особистого над суспільним. сьогодні життя складається так, що дуже багато людей зовсім не замислюються про загальне благо. усі прагнуть стати успішними особисто – хочуть забезпечити собі сите й задоволене життя за будь-яку ціну, не замислюються про великі цінності сучасності та про інших людей, які іноді чогось сильно потребують. наприклад, люди не приділяють достатньо уваги тим, кому потрібна їхня . бездуховні люди намагаються сховатися від сплати податків, не хочуть брати участь в суспільно корисних заходах, завжди віддаляються від суспільства, щоб бути тільки наодинці і не чинити ніяких корисних дій в суспільстві. втім, суспільство дуже швидко визначає таких людей і застосовує по відношенню до них справедливі заходи відповідальності. нерідко бездуховність асоціюються з моральними правилами нашого суспільства. у цьому є певна логіка. дійсно, аморальні люди найчастіше також є і бездуховними, такими, які порушують природні правила співжиття людей. наприклад, одним з основних правил сучасного українського суспільства є надзвичайний повага до старості і літніх людей. але бездуховні люди не тільки не показують достатньо поваги старшим людям. більше того, вони дуже часто забувають про власних батьків, коли ті так сильно потребують їхньої . в цілому бездуховні люди дуже часто демонструють повну зневагу до будь-яких правил моралі. навряд чи варто вважати яскравим прикладом бездуховності відсутність віри в бога. вся справа в тому, що в сучасному світі віра в бога сильно атрофувалась. багато людей не просто вірять в бога і одночасно з цим скоюють злочин проти людини і суспільства, вони ще й прикриваються своєю вірою, щоб піти від заслуженої відповідальності. у той же час серед атеїстів сьогодні дійсно дуже багато моральних людей, що несуть відповідальність за себе і за суспільство. бездуховність шкодить суспільству, особливо якщо врахувати її сучасні розміри. у той же час досить складно боротися з нею, адже бездуховні люди зазвичай не порушують законів і прямо не шкодять державі. єдиний ефективний засіб для боротьби з бездуховністю – бойкот бездуховних людей, відмова від комунікації та взаємодії з ними.

Жадоба до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. цю аксіому доводили і , і мольер, і багато інших майстрів художнього слова. не лишився осторонь і український драматург іван карпенко-карий. у комедії "сто тисяч" він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття - моральні принципи. таких героїв у п'єсі двоє: герасим калитка і кум його савка. проте, попри спільну в житті мету - здобуття грошей, - якими різними є ці персонажі! у першу чергу, мотиви для збагачення у кожного з них - різні. першою і центральною фігурою п'єси є багатій герасим калитка. він не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння: "тут недоїдаєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає - і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. не спиться мені, не їсться мені" найперше його цікавить матеріальне, а духовне - повністю знецінюється. так, релігійні традиції свого народу він використовує виключно у власних інтересах, спекулюючи поняттями віри. у робітника він забирає половину хлібини, посилаючись на те, що "гріх у неділю снідать". коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, навчає: "люде в київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудитися для божого дому й шість худобу ганять в празник гріх. блажен чоловік, іже скоти милує". невже калитка насправді такий богомільний? ні, факти з його життя свідчать, що це не так. і думає він у цей момент не про те, щоб вшанувати церковне свято, а про те, що "скотина гроші коштує".            і, звичайно ж, центральна інтрига твору - купівля фальшивих грошей - явище протизаконне, але цього, справжнього гріха, герасим не боїться. коли савка, якого калитка взяв у компаньйони, повертається із міста, успішно розмінявши "фальшиві" купюри, коли сповіщає, що гроші "годяться", герасим розчулено каже: "куме, вашими устами бог говоре".            лицемірство є ще однією виразною рисою цього персонажа. перед своїми друзями він прагне мати вигляд доброго та чесного чоловіка, який дуже любить свою жінку. насправді він поводиться зі своєю дружиною жорстоко. ось що говорить сама параска: "бий, бодай тобі руки посохли! і замолоду з синяків не виходила, бий і на старість! у! харциз - коняку жаліє, а жінку бить збирає" втім, до бійки справа не доходить: як тільки на порозі з'являється копач - герасим цілує параску.            другим, хто прагне здобути гроші будь-якою ціною, є савка - змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі. доведений до відчаю, савка згоден продати дияволу власну душу: "пішов би до нього в гості у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей".            савка розмірковує про те, що, мабуть, сусідський поміщик жолудь має "нечисті гроші", тобто, він вже скористався цією можливістю. але наприкінці цієї ж яви савка робить ще один висновок: "е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя". і у цих словах - уся суть конфлікту, тут заховано корінь зла. про людину, яка ставить на перше місце в житті багатство, можна впевнено сказати, що вона продала душу дияволу. під час поділу грошей і калитка, і савка готові вбити один одного. втім, коли справу провалено, коли герасиму не дали накласти на себе руки, савка кається. і його покаяння - це справжнє покаяння людини-християнина: "буде здоров'я - будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж бог дає". на жаль, з боку калитки покаяння ми не чином, у п'єсі "сто тисяч" іван карпенко-карий утверджує ідею духовності як основи людського життя.