Звертаючись до нас як до юних колумбів і магеланів, василь симоненко мав на увазі закінчити реченя

Мав на увазі відкрити в нас тих Людей з великої літери, які здатні на великі подвиги, великі відкриття для людства і всього живого.Ми, сильні духом, неважливо чи фізично, тож здатні на щось більше та корисніше.Можливо, саме ти станеш тією особистістю, про яку колись будуть говорити з великою шаною.

Якось я сидів на лавці в затінку яблуні і розглядав малюнки у свіжих журналах. З хати вийшла бабуся і запитала: 
    — А листа від дядька Михайла нема? 
    — Нема, бабусю, — відповів я. — Зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла. 
    Бабуся примостилася коло мене. Вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла очі, взяла газету і промовила: 
    — Що там у білому світі робиться? 
    Я любив гати за старенькою, Коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть на чолі і навколо очей розгладжувалися глибокі зморшки. Бабуся ставала якась урочиста, недоступна. 
    Несподівано до нас звідкись долинуло: "Пі-пі-пі! Ш-пі-пі!" 
    — Що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети. 
    — Не знаю, — відповів я і озирнувся. 
    Коли це знову: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!" так жалібно. 
    Бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні проводи. 
    — Глянь-но, — показала вона на дріт.
А там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. Аж семеро. 
    Сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. А ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують. 
    Довго ми любувалися пташками. Раптом бабуся до мене: 
    — Придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? Отой крайній, сьомий? Це він так кричить: "Пі-пі-пі"? 
    І справді, то був горобчик, молоденький. Він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам. 
    Але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його. 
    — Бач, таке мале, а вже хитре, — промовила бабуся. — Видно, голод — не пан, як скрутить, ще й соловейком заспіваєш. 

    Запитання: Чого навчає повість "Сіроманець"? 

    Відповідь: Нещодавно на уроці української літератури ми з однокласниками прочитали твір Вінграновського "Сіроманець". Ця повість навчає усвідомленню того, що людина і природа - єдине ціле. Маленький хлопчик потоваришував із воком, став йому щирим та відданим другом. Тому цей твір навчає ще дружбі. 

    Хто з нас має такого прекрасного друга, як головний герой твору? Я думаю, не багато людей можуть похвалитися наявністю людини, яка буде не тільки в радощах, а й у біді. Коли Сіроманець захворів, хлопчик домовився з лікарем про прийом. Він намагався вилікувати свого товариша, зробити так, щоб він мав повноцінне життя. "Сіроманець" Вінграновського - це твір про цінність дружби, важливість милосердя та співпереживання в житті кожної особистості. Ця повість дуже сильна, адже навчає бути добрішими одне до одного та жити в гармонії з природою.