Твір про те як хлопчики на березі річки знайшли скарб 110 ів

   На літніх канікулах Андрій і Петро поїхали у гості до бабусі у село . Вони давно мріяли сходити до річки , погуляти у бабусиному садку , порозважатись та поїздити на тракторі діда Максима .У селі пахло свіжістю весни , п'янким ароматом хмелю і тонким , ледь відчутним запахом кульбаб . У стріхах збудували ластівки гнізда і пташенята співали на все село , їх щебет обплутував слух і зачаровував хлопців. Все було чудове і цікаве , зовсім не так , як у місті .
    Ніжний ранковий промінь пробудив хлоп'ят , і вони помчали на кухню , де їх чекала бабуся . Поснідавши друзі вирішили піти до річки . Дідусь їм розповідав , що біля річки захований скарб , який ніхто не відшукав . За легендою - цей скарб заховали козаки від султана . І Петрику було дуже цікаво - який цей скарб ?
   Взявши мотики хлопці вирушили в подорож . Легкий ранковий туман обіймав річку , яка спала під ранішнім сонцем . Свіжий вітерець розвівав ранкову прохолоду . Хлопці стомились і сіли відпочити .Раптом Андрійко побачив на березі річки камінь . Підійшовши блище вони побачили на ньому надпис . Хлопці зраділи такою знахідкою і намагались підняти камінь . Але він був  надто важкий .
     Шукачі скарбів спробували відкопати загадковий камінь , який причаїв невідому таємницю . У селі ніхто не знав звідки цей камінь , і хто його туди поклав ...
   Відкопавши камінь , хлопці побачили скриньку . Вона була міцно скована трьома замками . Андрій взяв неї і поніс до дідуся . 
  Відкривши скриньку , всі побачили дивовижні прикраси з золота .Хлопці не могли натішитись своєю знахідкою , і вирішили віддати свій скарб в історичний музей .
  Приїхавши до школи , Андрій і Петро розповідали усім друзям про свої неймовірні пригоди у селі і про давній скарб козаків , давно забутий на березі річки .

Объяснение:

Українська література для дітей і про дітей пройшла тривалий і складний шлях становлення, яке ще не завершено. У наш час відбувається процес формування національної бази дитячої літератури, котра б незалежно від родо-жанрової динаміки захоплювала своїм тематичним розмаїттям, щирістю та багатогранністю вражень, доступністю сприйняття образів-персонажів та близькістю до сучасного читача тематики й проблематики. Історична тема в художній літературі була й залишається сьогодні досить актуальною й популярною. Сягаючи своїм корінням фольклору, житійної літератури, історичних хронік, історична проза акумулює комплекс художньої інтерпретації минулого нашого народу. Незважаючи на жанрову приналежність твору, її визначає художній матеріал – історія, подія, що відбулася за давніших часів, тобто така, що в часовому вимірі вважається завершеною.

Україна, отримавши свою незалежність після вікового гноблення, повинна повернутися до свого коріння, довести свою ідентичність і свідомо виховувати на славних прикладах підростаюче покоління. В. Рутківський, сучасний український письменник, який неодноразово у своїх творах для дітей та юнацтва звертається до змалювання призабутих сторінок славного історичного минулого нашої країни. Його шлях до визнання був довгим, але, вважаємо, що в царині сучасної української підліткової літератури на історичні теми йому немає рівних. Здобувши визнання в поважному віці, письменник довів, що його майстерність і життєвий досвід тільки допомагають спілкуватись із молоддю. Проживши нелегке життя (зважаючи на умови творчого зростання в часи Радянського Союзу), автор засвідчив, що він є українським письменником-патріотом, який прагне поділитися своїми знаннями із підростаючим поколінням. Його трилогія «Джури» визнана однією з найкращих у цій царині.

«Джури козака Швайки», які вийшли 2007 року, стали подією і першою книжкою В. Рутківського, яку нарешті прочитала Україна. (Нагадаємо, що перша журнальна публікація «Джур» відбулася ще 1995 року в «Однокласнику». За 12 років оприлюднений текст так нікого і не зацікавив). А поміж тим, динамічний, захопливий сюжет, самобутні образи, вкраплення фольклору, правдоподібність історичних колізій, багата мова, легкий стиль – усе це робили твір справжнім відкриттям.

Традиційним для сприйняття історичного минулого стає ототожнення його з образом козака – хороброго лідера, високодуховної й матеріально незалежної людини, котра керує своїми емоціями, розумом і волею, морально, духовно й фізично готує себе до оборони рідної землі та сім’ї, дбає про єдність козацтва й українців усього світу. Такий образ зберігається й у сучасному літературному трактуванні

До Костенко   Ліно Василівно, я захоплююсь вами як письменницею та поетесою. Ви вносите в життя українського народу невтомну жагу до життя, ваші твори для нас орієнтир майбутнього. Читаючи ваші поезії, особисто в мене, захоплює дух. Вони, немов стріли, вражають в саме серце і залишають відбиток любові. Водночас такі теплі та чуттєві, сильні та живі, голосні та печальн вам вам за те, що ви є, за те що ви українка і ми український народ повинні пишатися тим, що маємо за честь бути вашими співвітчизниками. Я теж пишу вірші і саме ви та ваші поезії мене надихають. Поетична збірка "Річка Геракліта" - шедевральна! Гортаючи її сторінки, в мене нагортаються сльози... Її глибина чарує...Чи можемо ми очікувати найближчим часом появу нової збірки? 
Скільки всього хочеться сказати, скільки запитати, але "несказане лишилось несказанним...". Дуже хочу, щоб ви прочитали цей невеличкий лист палкої шанувальниці. Ви, мабуть прочитаєте і забудете, бо у вас таких "монологів" - мільйони, а мені все одно приємно. Мрію про зустріч з вами...