Складіть 5 тестових запитань до віршу "патріоти" з варіантами відповідей.

1.Скільки хлопців  укупі стояли?
(А)2
Б)4
В)5
2.Що робив третій хлопець?
А)проходив повз
(Б)дивився  оддалі
В)веселився
3.Що боронив перший хлопець?
А)країну
(Б)народні права
В)нічого
4.Чому двоє хлопців розійшлися?
А)їх покликали родичі
Б)бо почався дощ
(В)бо втомилися з балачки
5.Чому третій стояв,зажурившись?
А)тому що це були його друзі
Б)тому що в нього померла мати
(В)він бачив душею Вкраїнуі все,що вона добула

Надіюсь,підійде :якщо що звертайтеся

В автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять» Михайло Стельмах відкрив перед нами спогади власного дитинства. Він згадує маленьке село, своїх друзів та рідних. З особливою приязню говорить Стельмах і про своїх діда й бабу.

Автор розповідає, що його дід народився кріпаком, побрався вже вільним та все життя працював, щоб викупити землю «та й продав за них свою силу й роки». Для маленького Михайлика дід був уособленням життєвої мудрості та досвіду. Автор згадує як «… сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі».

Дід Михайлика був доброю й веселою людиною та часто сміявся. «Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт».

Дід Дем’ян мав досить сувору, проте справедливу вдачу. Завжди був чесним та не боявся стояти за правду. Мав вправні й талановиті до ремесел руки, і через це був відомий на увесь повіт. «Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук».

В автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять» Михайло Стельмах відкрив перед нами спогади власного дитинства. Він згадує маленьке село, своїх друзів та рідних. З особливою приязню говорить Стельмах і про своїх діда й бабу.

Автор розповідає, що його дід народився кріпаком, побрався вже вільним та все життя працював, щоб викупити землю «та й продав за них свою силу й роки». Для маленького Михайлика дід був уособленням життєвої мудрості та досвіду. Автор згадує як «… сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі».

Дід Михайлика був доброю й веселою людиною та часто сміявся. «Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт».

Дід Дем’ян мав досить сувору, проте справедливу вдачу. Завжди був чесним та не боявся стояти за правду. Мав вправні й талановиті до ремесел руки, і через це був відомий на увесь повіт. «Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук».