Що означало слово «хуррем! » для роксоляни (о. назарук, «роксоляна»)?

"Хуррем" або "Хюррем" - в  перекладі з перської мови означає :"та,що сміється" або "весела"

ось проснулся и прислушался к звукам, что доносились с реки, с был крупный зверь с широкой грудью, а его рога напоминали осенний низкорослый куст, с которого обнесло листья.

Старый самец привык к заповеднику, к людям, но непонятное трещание будило в нем давний страх, знакомый еще с жизни в тайге. Лось ельник, байрак и направился к любимой поляны, там он встретил восход солнца и стал спускаться к реке, чтобы напиться воды. Лед под тяжелым зверем трещал и поторохкував. Лось потянулся к проруби, лед под ним проламалася, и он оказался в воде. Чем больше пытался вырваться, тем глубже погружался в ледяную кашу. Лось ревнув, зовя на и глаза у него налились кров'янистим Грустью. Он чувствовал, что так ему не вырваться. Подобное ощущение Уже было, когда за ним в тайге гналась стая волков. Тогда его охотники, которые отогнали хищников.

Речная течение было на вид не такая страшная, но неуклонно тащила под лед. Лось не прекращал попыток делал лишь небольшие передышки.

Два мальчика, похожие друг на друга, как два грибы-подберезовики, вышли из леса на берег. Младший увидел, как нечто в проруби купается. Он подумал, что это собака. Старший присмотрелся и понял-умел, то лось провалился в воду. Парень взял топор и начал прорубать ход к берегу, чтобы зверь мог выплыть и выйти на мілке. вот сначала бросался, а потом понял и стал ждать.

Братья не думали об опасности, которая подстерегала их самих на зрадливій весенней кризисе. Лось почувствовал под собой мелкое, выскочил на лед, втрусився, посмотрел на детей и легонько поплелся к лесу. Детям даже не верилось, что они смогли такого большого зверя. Вдруг раздался выстрел - и лось упал. Братья не увидели охотника и со всех ног помчались к звіра. им казалось, что лось вот-вот встанет и уйдет, но тот не шевелился.

К детям подошел их родной дядя Шпичак с ружьем. Он был и рад, и настороженный. Младший брат сказал, что этот лось из заповедника, они его Дядя рассердился и заметил, что зверь все равно бы утонул. Как будут умные и будут молчать, то достанут и мяса, и рога. Ребята не ответили и уехали в направлении заповедника.

Теперь Шпичакові и самому хотелось, чтобы лось встал. Как теперь за мести следы? Ведь ребята обязательно заявят охране заповедника!

Но лось даже не шелохнулся. И раскидистый кустик рог его уже никогда не зазеленеет, оживет)))вот так как-то)

Кожному з нас неважко уявити звичайну маленьку людину, у якої маленькі життєві запити і свої особисті нехитрі прагнення. Така людина добре розумує, що їй ніколи не доведеться стати видатною та управляти долями людства, але це їй і не потрібно. Віна зі смиренністю сприймає свою долю і радіє вже тому, що у неї добра сім’я – гарні батьки та сестра. Вона любить їх, вони люблять її. Дбайлива людина, вона намагається до своїм рідним, чим може. У цієї людини є сокровенна мрія – накопичити грошей для того, щоб сплатити за навчання сестри у консерваторії. Так би і прожила ця маленька людина в міру щасливе, в міру сумне життя, не нарікаючи на долю, не прагнучи чогось недосяжного. Але ось одного разу …

У своїй новелі «Перевтілення» Ф. Кафка створює у читача незвичайну ілюзію. Навіть любов виявляється неспроможною перед обличчям неймовірної метаморфози. У казках найчастіше за потворною зовнішністю ховається прекрасна людина, а ось у «Перетворенні» лише вигляд жахливої комахи віднімає у головного героя твору Грегора Замзі право зберегти свою людську сутність.

Зрозумілий та затишний світ цього персонажу в одну мить розколюється навпіл, валиться та ховає його під своїми уламками. Неспроможною виявляється любов, обриваються усі його родинні та дружні зв’язки і на Грегора обрушується страшна самотність. Все, що залишається у його житті – це відмова. Відмова у розумінні і співчутті, роботі і грошах, людській мові і друзях. Герой стає без вини винним, а для своїх рідних перетворюється у безкорисний тягар. Тепер Грегор – нещастя, ганьба і покарання сім’ї. Незважаючи на те, що йому вдалося зберегти свою сутність, його не існує для інших, він втратив право на існування. Виявляється, що від того, який у тебе зовнішній вигляд, залежить ставлення до тебе не тільки оточуючих, але й самих рідних і близьких людей. Тому і вийшло так, що той, хто ще вчора був любимим батьком, сьогодні стає об’єктом знущання. Навіть фізичні страждання, описувані Ф. Кафкою у новелі «Перевтілення», стають тільки зовнішнім проявом нестерпних душевних мук і не затьмарюють тих духовних страждань, яких зазнає ця людина.

Але найжахливіше те, що герой твору сприймає таке до себе ставлення як належне і охоче з усіма погоджується, що винен. Винен незрозуміло як у тому, що втратив свою людську подобу. Так, як прийняв Грегор долю маленької непомітної людини, так само смиренно він прийняв і самотність, страждання, біль та смерть. Вражає майже протокольна сухість, з якою Ф. Кафка описує смерть героя новели, яка потрясає більше, ніж красномовніший художній опис: «Грегор – будь що буде – втиснувся у двері. Одна сторона його тулуба піднялася, він навскоси ліг у проході, один його бік був зовсім зранений, на білих дверях утворилися потворні плями … ». Єдиним емоційним штрихом тут є епітет «потворні». Це і погляд тих, хто гає за муками комахи, яка ще недавно була людиною, і страждання героя – я потворний, я знаю, але вибачте…

Смерть Грегора виявляється позбавленням для всіх. Сім’я радіє. «Ну от, – сказав пан Замза, – тепер ми можемо подякувати Бога». Бездушністю це не назвеш вже тільки тому, що мова про наявність душі у подібних людей вже не йде. Байдужість, бридливе відштовхування всіх, хто не схожий на більшість, хто не такий, як усі, ситий спокій на протязі усього життя – ось ідеал щастя для сім’ї Замзи.

Гротескно перебільшуючи деталі у своїй новелі «Перевтілення», Ф. Кафка знайшов дуже виразний символ для «інших». Читачам досить легко знайти паралелі в реальному житті, знайти подібні перетворення і такі ж самі відносини до нещасних, чимось несхожих на інших. І сьогодні тебе можуть викинути із системи суспільних і людських відносин за різні удавані «гріхи» – національність, колір шкіри, рідну мову, власні погляди, нестандартну поведінку, оригінальну творчість або політичну приналежність. Нажаль, все це може бути достатнім приводом для того, щоб натовпу відмовити тобі у праві залишатися людиною. Як ми бачимо, наш світ не дуже змінюється у кращій бік, та все залежить від нас самих, бо ми самі й є носіями моральних цінностей і людських душевних відносин у суспільстві, які потрібно прищеплювати іншим і відстоювати у будь-яких умовах.