Схарактеризуйте образ вільгельма телля як народного героя.

вільгельм телль вправний лучник і мисливець, має рішучий і сміливий характер.він не цікавиться боротьбою співвітчизників проти австрійських загарбників.телль є прихильником миру, за його філософією змія не вжалить, якщо її навмисне не чіпати. як хоробра і чесна людина він рятує конрада баумгартена. вільгельм телль не вбивця, він месник, патріот, який захищає не тільки свою честь, а й чксть своєї нещасної вітчизни.

остап і андрій — сини головного героя повісті м. гоголя «тарас бульба». вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. навчалися у київській академії. остап ледь не з дитинства мріяв про запорізьку січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. за вдачею він був суворим, не прощав образ. батькові на його глузування сказав: «за образу не подивлюся і не зважу ні на кого».

андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. ніжнішим він був і до матері. одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.

коли тарас бульба привіз своїх синів на запорізьку січ, «швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. …жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола».

почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської польщі. «за один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м’якість, стали тепер грізними і сильними. а старому тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших».

остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під дубно обрали курінним. загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.

андрій спочатку теж «увесь поринув у чарівну музику куль і мечів». він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. та доля звела його знову з колишньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. це його й погубило. андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-християнськи. так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.

були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. тому й загинули — один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий — зрадником на власне безчестя й горе батька.

Т. шевченка — твір, що єднає минуле, теперішнє і майбутнє. свій знаменитий «заповіт» тарас шевченко написав 25 грудня 1845 року в місті переяславі під час важкої хвороби. сили залишали поета, запалення легенів — хвороба на той час невиліковна. але так багато ще хотілося сказати своєму народові. прийшла невесела думка, що треба бути готовим до всього, треба сказати людям останнє слово. нелюдськими зусиллями, перемагаючи хворобу, якось підвівся й ослаблими руками запалив свічку. на папір лягли слова: як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на вкраїні милі відвідавши знедолену свою вітчизну, проїхавши сотні сіл полтавщини і київщини, поет відчув відгомін спалахів селянських повстань по україні він побачив, як пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок: , кайдани порвіте. це був заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду. поет вірив у світле майбутнє україни, вірив, що змінити соціальний устрій гноблених можна. «заповіт» — це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія.