Характеристика марти і діани з твору діана автор борис харчук. будь ласка напишіть характеристику мені треба зробити роботу швидко.

читаючи повість кобилянської, ми бачимо, що не вони вплинули на дії та вчинки героя.

брати сава та михайло з дитинства були і турботою та любов'ю батьків. але михайло перейняв щирість батька та матері, ніжну любов та повагу до землі, працьовитість, високі моральні цінності. а сава став ніби його віддзеркаленням, повною протилежністю свого брата. ми бачимо його потяг до землі. але цей потяг — не любов! не повага! це — шалене прагнення будь-якою ціною заволодіти землею, збагатитися на ній. впадає в очі жахлива пристрасть молодшого брата до вбивства живих істот (зайців, дрібних пташок тощо). він не лише легко позбавляв життя тварин, але й відчував справжню насолоду від цього. не дивно, що у зрілі роки саме в такому жорстокому серці виник потяг до справжнього злочину.

обидва брати могли стати власниками доброї частки батьківської землі. єдиною умовою отримання спадщини була сумлінна праця та щирі почуття до землі-годувальниці. марійка та івоніка з ранку до ночі тягнули плуга, аби віддячити землі за все те, що вона їм дає. звісно, того ж самого вони очікували і від своїх синів. і михайло справджував ці сподівання. а ось батько давно помітив байдуже ставлення молодшого сина до господарювання. відповідно до вироблених селянством моральних та соціальних норм івоніка намагається вплинути на саву найголовнішим стимулом — правом власності на землю.

батько застерігає сина, що при такій поведінці він може залишитися без власної ниви, — адже є михайло, старанний працівник, шанобливий до матінки-землі, справжній господар. саме тоді і виникає у голові сови жахливий план, про можливість появи якого добрий та щирий батько не міг навіть здогадуватися. сава сподівається, якщо він залишиться єдиним сином, то батькова земля перейде йому, що б там не було. до того ж поруч із ним така ж підступна, позбавлена будь-яких моральних цінностей рахіра, яка поступово наставляє його на шлях злочину. вона відверто заявляє парубкові, що без землі їхнє щастя неможливе. але ж сава давно затявся на тому, що в нього буде "і рахіра, і земля". ось і стає він на жахливий шлях — шлях, з якого немає повернення, шлях біблійного каїна, який вбив свого рідного брата.

але чи отримує сава бажане? бачимо, що ні. батько дає йому лише половину хати та невеликий город, наставляючи словами: "бувай здоров: працюй, як я працював! " герой сам не отримує задоволення від свого вчинку, та ще й остаточно руйнує добрі стосунки у родині. він прирікає на страждання мати та батька, які здогадуються, хто винен у смерті старшого сина, але не можуть втратити і другу дитину і захищають вбивцю.

втім у серці матері поступово зростає ненависть до сави, який настільки втратив усе людяне, що насмілився глузувати над материними слізьми: "сміявся і підсвистував, коли мати плакала". парубок безжалісно душив у своєму серці голос совісті, яка іноді озивалася. і це, мабуть, навіть страшніше за сам злочин. батьки змогли б виправдати все! якби ж тільки усвідомлення жахливої провини їхнього сина до очищення. але цього не сталося. сава свідомо викреслив зі свого серця усі залишки людяності і моралі.

Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. було йому літ сімдесят чи, може, й більше. він був маленький, з підстриженою борідкою. був би він сильно схожий на святого миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому,як на хлопчику батьків піджак. (портрет)не знаю, чого вони оце так тікають, — сказав дід платон, ідучи за савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. — чого вони так тієї смерті бояться? раз уже війна, так її нічого боятися. уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди. еге, — промовив савка. — скільки літ їх учили, ти подумай, платоне. а вони тікають. от він і каже тепер, що ж це ви, каже, робите? стійте тікать! чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! та не тільки вашої, солдатської, а й материнської й дитячої крові. -психологічна характеристика (думки, почуття тощо)ну, сідайте, повезем. чого стали? — сказав дід платон. він стояв уже біля човна з веслом. — повезем уже, а там, що бог дасть. не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу бери… куди ти хитаєш? човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас. (характер (учинки, ставлення до інших)я дивився на діда платона і з насолодою слухав кожне його слово. дід вірив у нашу перемогу. він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народухарактеристика героя іншими персонажами