Напишіть будь ласка на українскїй мові казочку

Жили-були дід та баба і була в них... Ні,наша казка не про те,не про старе і набридле,а про 21 століття.На 16 поверсі нового будинку жив собі Тінейджер-цілком звичайний підліток,який весь час проводить за комп'ютером,але   одного разу,після виходу з віртуального світу на вулицю,він зустрів бабусю,яка довго просила,щоб її перевели через дорогу,Тінейджер був з тих людей,що пройшли повз,але повертаючись назад до дому він побачив.що бабуся пів дня стоїть на переході і просить по до Тінейджер з жалився над бабусею і увімкнувши ввічливого парубка,погодився до бабусі.Він чемно підійшов,привітався,взяв її під руку і провів її аж до самого дому,бабуся подякувала і сказала:"Дякую,хлопче,але чому ж ти не допоміг мені одразу,ти сильно поспішав?"
"Ні,певно я забув,що я людина"-відповів хлопець.Бабуся не розгубилася і відповіла:"Добре,що ти вчасно згадав і за це я виконаю твоє бажання".
Тінейджер подумав,що це жарт.Хіба ви чарівниця?-з посмішкою сказав він.
-Так,проси,що хочеш,але подумай добре.
-Я хочу ...я хочу...так у мене все є,я знаю!Я хочу подарувати щастя всьому світу.Бабуся посміхнулася,плеснула в долоні  і навкруги почали посміхатися люди,визирнуло сонечко із-за хмар і почали цвісти вишні і чарувати людей своїм запахом,все стало прекрасним.Хлопець лунко почав сміятись,нюхати квіти,але коли повернувся до бабусі,щоб подякувати,її вже не було,вона таємниче зникла.Пройшли роки,Тінейджер став вчителем математки Максимом Вікторовичем,але на все життя запам"ятав,як колись зміг зробити світ трошки щасливим,бо вчасно згадав,що він людина

1.  ішов справді парубок. на перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі  — теж гострі; лице довгобразе  — козаче; ні високого, ні низького зросту,  — тільки плечі широкі, та груди високі оце й уся врода. таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке  — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою   2.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі  — тік; за током  — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла,  — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.  3.а й дитина ж то вийшла  — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві,  — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге!   — як стріла чіпка, як його звали,  — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або  — ножа, або  — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом   4.  виродок іде! —  кричить,  забачивши  здалека чіпку, білоголовий хлопчик. — запорток! — підхопить другий. — ходім до нього!   5.  такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою  — з самого споду до верху.  6.  закипіла в чіпки у руках робота. найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! у косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. є чим овечок узиму годувати. настала жнива — місячної ночі жне. розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! дивуються люди, що чіпка до хазяйства такий удатний! а чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город . скоту нема. продав чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.

Згодом Аля відвідала Сашка,і попередила його,щоб він доробив свої недороблені справи,але той її не послухав та попав в країну Недоладію.Минув час а Сашка щей досі не було.Аля занепокоїлася і вирішила податися у розшук.Попала вона назад в Недоладію.Зустріла вона по дорозі Недочеревика.Той підказав де її шукати свого неслухняного сусіда.через деякий час дівчинка знайшся Сашка.Вона йому казала:
-А яж тобі казала,а ти мене не послухав!!
Він спустив очі до низу.
Повернулися вони додому і Сашко завжди слухав Алю.