Збагачення заради збагачення , чи в цьому смисл життя ! твiр роздум
Ответы
хто з нас не полюбляв приміряти речі мам и чи бабусі? нам усім хотілося поскоріше вирости. були і туфлі на підборах, і сукня з діамантовими гудзиками, і хустинка з тороками.
ще в другому класі мені червона хустинка моєї бабусі, яку вона одягала тільки на свята. інколи, коли бабуся була на роботі, я нишком доставала її та приміряла, хотіла бути схожою на свою бабусю. у тієї хустини був свій неповторний запах. здається, вона пахла тими квітами, що були намальовані на ній.
коли я перейшла до п'ятого класу, то вже співала в шкільному хорі. і на свято миколая ми мали співати у народних костюмах. і хоч мама мені пошила гане українське вбрання, мені не вистачало маленької деталі. адже це була зима, і віночок не одінеш у люті морози, тому я попросила бабусю, щоб вона дала мені на один день свою червону хустку. бабуся довго не погоджувалась, бо це ж школа, все може трапитися, казала вона. але як не догодиш улюбленій онуці. щоб та булу найкраща, і вона погодилась, попередивши мене про цінність цієї речі.
звичайно я берегла хустку увесь виступ. прийшовши додому, я бабусі не застала. я хотіла зробити їй подарунок, виправши хустку. замочила її в теплій воді з пральним порошком, та й пішла робити уроки. незабаром прийшла бабуся. коли вона зайшла до мене в кімнату, то я помітила на її щоці сльозу. виявляється, цю хустинку не можна було залишати в теплій воді, бо всі квіти та листочки, що так яскраво "квітли" на ній, розплелися та змішалися в один незрозумілий колір. я не знала що мені робити. як просити вибачення, що говорити? ! бабуся мене заспокоювала, голубила, витирала сльози, та я не могла заспокоїтися.
я заспокоїлась тільки тоді, коли бабуся з шафи дістала таку ж саму хустинку, з тороками, з великими червоними квітами та зеленими листками. виявляється, у бабусі завжди було дві однакових хустини.
тепер я закінчую школу, але більше ніколи я без дозволу дорослих нічого не роблю.
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
над цією темою мільйони років думали філософи, про все, що я можу сказати про їхні роздуми – вони, на мій погляд, безглузді, адже і бовдуру ясно, що щастя і сенс життя для кожної людини різні.
як на мене, в житті взагалі немає сенсу, воно дано нам для того, щоб бути просто щасливими; для хвилин, які більше не повторяться; для того, щоб ми до кінчиків пальців відчували себе людьми. і немає тут ніяких премудростей на зразок "сенс життя - добиватися цілей" чи ще чогось на зразок такого.
життя - це просто виклик, шанс, і немає чого в житті соромитись, надто довго думати, жити стереотипами та перейматися думкою інших, адже всі ми і так помремо. і це не сумно, бо коли щось має кінець - воно вже набагато цікавіше.
якби я була богом, я б заздрила людям. я написала колись вірш, і от невеличкий уривок з нього:
що ти можеш знати про сенс життя, смертний?
банально - це робота, ціль якась, буття.
дурня то все, бо є речі безсмертні
і зараз про них скажу тобі я.
лежиш на ліжку ти один в квартирі,
а по tvіде старенький фільм,
і біля тебе пляшечка мартіні
а в ножках примостився хатній кріль."
взагалі, не варто жити нудно, адже що потім будеш розповідати внукам?
я хочу набити собі татуювання "forever young" - вічно молода, і щиро сподіваюсь, що попри те, що мені зараз тільки п'ятнадцять, я, думаю, буду така сама схиблена і в шістдесят.
щастя - це побувати на концерті улюбленої рок-групи (я все ще сподіваюсь якось потрапити на "asking alexandria" ), підзбирати собі до старості грошенят, купити "харлей" 90-го року випускуі їздити на ньому під пісні "арії".
щастя - це море. ніколи ще настільки не почувала себе людиною, як на морі. подорожі - ось заради чого варто жити, улюблена професія також зробить тебе щасливою. люди надто сильно самі все ускладнюють, закореніле суспільство зіпсувало мільйони життів. і навіщо так жити?