Міні доповідь про боротьбу козацтва з турецько-татарськими загарбниками

 

На початку 16 століття козацтво та січові відділи ходили у походи на Крим та Туреччину. Боротьба була з перемінним успіхом.

Запорізька Січ зміцнюється та поширює свою боротьбу проти турецьких ворогів.

Походи козаків приносили їм славу по всій Європі. Вони стали важливим аспектом у міжнародній політиці. Про це говорять різні документи. В одних із них за козацтво укласти договір з Німеччиною про турків.

Під керівництвом  Лободи та Наливайко козаки розбили турецьке війська у Молдавії. Після чого війна була припинена.

У Запорізькій Січі була своя, самостійна політика, як внутрішня, так і зовнішня.

Найбільш поширені козацькі поході проти турків були з 1600 по 1620 роки. Кожного роки вони перетинали Чорне море та робили набіги на береги Криму та Туреччини.

У тих самих роках козаки під керівництвом Сагайдачного взяли штурмом Кафу, фортецю, де розташувався самий великий ринок рабів. Козаки звільнили багатьох поневолених, серед яких були і земляки.

З’явився козацький флот, який мав величезне значення для історії. Адже флот допоміг пробити блокаду турків та татар, що розділяла їх від Європи.

Під умілим керівництвом Сагайдачного, козаки вели активну боротьбу з ворогами. Турки не змогли захопити польські та українські землі. Впливовість Туреччини була майже знищена.

Завдяки мужності козаків, високому військовому мистецтву їхнього гетьмана Сагайдачного, Туреччина не досягла своєї мети — захоплення польських і українських земель, а її міжнародному престижу завдано тяжкого удару. її просування в Європу було зупинено.

У хотинській битві Сагайдачний отримує смертельне поранення. Але і після його смерті козаки боролись проти турецько-татарських загарбників.

Козаки брали участь у Тридцятирічній війні, що проходила в Європі.

 

.Увесь навчальний рік ми тільки й живемо в.очікуванні літніх канікул, адже це прекрасний час, коли ти на волі, коли немає уроків, а можна гуляти, купатися, їсти морозиво та, взагалі, отримувати користь і задоволення. Одні з таких продуктивних літніх канікул змалював Ярослав Стельмах у повісті «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера». Героями твору є два хлопчики-п’ятикласники — Митько й Сергій. Отримавши від «улюбленої ботанічки» завдання зібрати колекцію комах, винахідливі друзі вмовляють батьків відпустити їх на літо до Митькової бабусі в село. Батьки Сергія одразу не погоджуються, бо знають, яка то вибухова сила, ці двоє друзів, але, зрештою, здаються, піддавшись вагомим аргументам про «передчасне старіння наших організмів» та двійки за незібрану колекцію,’що придумав Митько.Спочатку хлопці не виявляють жодної цікавості до збирання усяких комах, до вивчення зоології, бо чим вона може бути краща за ботаніку? Приятелі збираються присвятити час виключно забавкам, як це й годиться п’ятикласникам, що важко працювали весь навчальний рік.Приїхавши до Юрківки, по дорозі до бабусиної хати Митько й Сергій зустрічають велосипедиста Васька — хлопця років чотирнадцяти, що сміється з озброєних сачками друзів. Саме цей велосипедист від нічого робити вирішує пожартувати й налякати приятелів. Випадково побачивши Митька й Сергія на березі озера, Васько таємничо розповідає їм про страшне чудовисько, химеру, що живе в лісовому озері. Оповідь, на перший погляд, підозріла й мало подібна до правди, але цікава до неможливості! Тому Митько й Сергій вирішують все ж таки заночувати біля озера, аби з’ясувати, чи ховається в ньому страшна тварина. Власне, з цього моменту й розпочинаються найцікавіші пригоди друзів, непомітне для них самих надзвичайне захоплення зоологією. Розігруючи п’ятикласників.Васько підкидає різні докази існування озерної химери, ставить на березі річки відбитки лап страшного ненажерливого чудовиська, що з’їло навіть ворону, залишивши лише пір’я.Захопившись відгадкою таємниці лісового озера, хлопці намагаються знайти наукове пояснення феномену, тому ходять до бібліотеки й читають по вісім книжок із зоології на тиждень. Вони старанно вивчають факти, проводять справжнє серйозне дослідження, не шкодуючи нічого, — ні власних сил, ні сну, ні навіть життя невинної курки. Митько вже на основі винайдених доказів і прочитаної літератури робить припущення про виникнення назви села Юрківка, виводячи його значення з назви Юрський період. А чудовисько отримує ім’я на честь новоявлених учених — Митькозавр Стеценка.Митько й Сергій весь час потрапляють у кумедні ситуації, іноді події наближаються до конфлікту, але хлопці ніколи не сваряться, бо ж вони справжні друзі, які мають важливу спільну справу. Тож викручуються зі складних ситуацій завжди разом, неодмінно допомагаючи один одному. Долаючи свій страх перед невідомою твариною, яка, може,; з’їла навіть, людину, залишивши тільки одну сандалю, юні дослідники вперто вартують коло озера.Безперечно, приятелі дуже розчаровані, коли з’ясовується, що ніякого Митькозавра немає, а це просто жарт Васька. Та Митько й Сергій все одно не шкодують, бо вони розуміють, що час не минув марно. Майбутні шестикласники знають уже. стільки, що навіть не снилося Васькові, який гадав, що пошив їх у Дурні Хлопці дуже добре провели літо у бабусі і це їм запамьяталося на завжди.

Життя — безмежне небо, на якому щомиті то спалахують, то гаснуть зірками людські долі. Одні з них тьмяно блимають, а інші яскраво горять, ведучи за собою мільйони, освітлюючи їм шлях та вказуючи дорогу. Такою яскравою зіркою в нашій історії та літературі є геніальний пророк, майстер художнього слова, співець правди Тарас Шевченко.Цими весняними днями вся Україна, кожен — від сходу до заходу, з півдня до півночі — святкує день народження дорогої кожному українцю людини — Великого Кобзаря. Адже від свого народження 9 березня 1814 р. в убогій кріпацькій хаті села Моринці Звенигородського повіту на Київщині він об’єднав в собі генетично всю Україну, бо його мати Катерина Бойко вела свій родовід від карпатських бойків, а батько Григорій Шевченко був представником сходу.Чи могли уявити його батьки, ким він стане для свого народу, літератури, мистецтва? Григорій Шевченко не залишив сину Тарасу спадщини, бо, мабуть, на якомусь інтуїтивному рівні відчував, що йому судилася зовсім інша, ніж в його братів та сестер, доля.А доля… У своєму «Кобзарі» Тарас Шевченко вживає це містичне слово аж… 175 разів. І лише декілька разів «недоля». Доля приготувала Шевченку важкі життєві випробування і славу, тільки не прижиттєву, а після смерті…В нашій славній історії ще не було людини, котра вчинила б такий неосяжний вплив на уми і серця своїх співвітчизників. Тарас Григорович не був політиком, та на його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і партій.Він не був полководцем, але його слово змобілізувало сотні полків, дивізій, цілі армії, підняло на збройну боротьбу мільйони українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою.Він не був дипломатом, проте широта його поглядів, внесок у світову літературу та мистецтво, а головне — ідеї загальнолюдських братерства та любові, що базувались на християнських чеснотах, здобули для України та українців належне визнання та пошану серед світової спільноти.Він не був проповідником, та гарячими віршами-молитвами й дитячою відданістю Творцеві славив Бога.Він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути, але за велінням долі став ним і вивів свій народ з «єгипетської» неволі, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.Тарас Шевченко прожив дуже мало — лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки — у ярмі кріпацтва і понад 10 років — у найжорстокіших умовах заслання. А решту — 13 «вільних» років — перебував під невсипущим наглядом жандармів. Попри це, Шевченко передусім піклувався про свій гнаний народ, про свою безталанну країну.Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки — Тарас Шевченко означає так багато, що мимоволі виникає ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, що він завжди з нами і в наших серцях. Та це далеко не так. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відгукуючись на нові думи й біль… Він росте й розвивається в часі, в історії, а нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка.Твори Кобзаря — українське Святе Письмо, збережене, попри всі негаразди і проблеми існування. Якимсь містичним чином його рядки нині для багатьох можуть слугувати закликом до бою, молитвою за живих і загиблих та надією на день прийдешній. Його читають з піднесенням і хвилюванням. Кожне слово, кожен рядок ніби щойно написаний. Певна річ, що немає загального розуміння його творчості, як і немає повного розуміння й інших геніальних речей у цьому світі. Але той, хто справді осягне творчість Кобзаря, вже не зможе не визнати його геніальності. Важко виділити щось одне, що мені найбільше подобається з творів Шевченка. Скільки б не читала, щоразу знову і знову затягує, і тільки дивуєшся, наскільки все актуальне, що не читай. Його слова здаються криком душі самої України.