Как сделать рассказ про сво день со словами рано спочатку потім удень після уроків пізніше надвечері увечері

Я прокинувся дуже рано. Як звичайно,я спочатку вмився,а потім поснідав (краще не забувати про "одягнувся". Це не пиши краще). Поснідавши,я пішов до школи. Пізніше, на перерві я сходив до шкільної їдальні і купив собі...(булочку і сік,комплексний обід,на твій вибір). Після уроків я поспішив додому, де, попоївши, сів за уроки. Надвечір всі уроки було зроблено і увечері я грався в комп'ютері. 
 

Автор невідомий

Назва «Чи не той то хміль»:

Жанр: історична пісня.

Рік написання/видання приблизно 1649

Літературний рід: ліро-епочний твір

Тема оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.

Ідея уславлення гетьмана як захисника народних інтересів.

Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.

Композиція Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом. Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».

Художні засоби Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати». Епітети: «Золота Вода», «хороша врода». Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду». Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи». Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?». Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі. Історичною основою пісні «Чи не той то хміль» стала перша перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького у Визвольній війні 1648—1654 рр. битва під Жовтими Водами. Проти війська Речі Посполитої виступили козацькі загони та їхні союзники-татари. Тріумф під Жовтими Водами надихнув український народ на звитяжну боротьбу проти соціального та національного гноблення, уселив упевненість у звільненні з неволі. У кожному рядку пісні відчувається захват Б. Хмельницьким: ляхів рубає, не один лях лежить головою в воду. Пісня ідеалізує гетьмана, бо бачить у ньому захисника народних інтересів. Автор уболіває за свого улюбленця й закликає його бути обачним: Не пий. Хмельницький, дуже Золотої Води, тобто не заспокоюйся, пильнуй. Силу й відвагу Б. Хмельницького змальовано гіперболізовано, він не боїться 40-тисячного польського війська. Що ж робить його таким упевненим у своїх силах? Підтримка козацького війська та союзників-татар: За собою великую Потугу я знаю. Іще й орду татарськую За собой веду. У пісні змальовано ганебну втечу польського війська, смерть ворогів. Ці рядки звучать сатирично й виражають зневажливе ставлення народу до загарбників: втікали вражі ляхи — Погубили шуби…. лежать після бою, вищеривши зуби, їли ляхів собаки І сірії вовки. Ось така помста народу своїм кривдникам.

Андрій Малишко увійшов в українську літературу як самобутній поет-лірик і пісняр. Глибоко полонила майбутнього поета краса народних пісень, почутих від матері: "Вечорами, сидячи біля прядки, вона співала тихо і протяжно, і ці пісні врізалися мені в пам'ять на все життя. Знала вона їх багато і співала з великим почуттям..." — писав А. Малишко. Хоч поет і не мав спеціальної освіти, але, будучи музично обдарованою людиною, він тонко відчував звукові відтінки навколишнього життя і майстерно передавав їх словесними образами. Поезія Андрія Малишка полонить душу слухача тим, що вона близька до музики. І не дивно, що багато пісень ("Колгоспний вальс", "Київський вальс", "Білі каштани", "Пісня про рушник", "Ми підем, де трави похилі" та інші), написаних на слова поета, увійшло в золотий фонд народної музики. Мабуть, душу кожного з нас полонить "Пісня про рушник". Цей твір, покладений на музику П. Майбородою, увійшов у побут українського народу, став відомий за межами нашої Вітчизни. У ньому кожне слово, кожний образ, як музика, промовляє про сплав прекрасних почуттів, про святу синівську любов. Ось чому поезія А. Малишка так органічно зливається з музикою композитора П. Майбороди. Автор вводить у вірш поетичні образи матері і сина. Син у далекій дорозі, у розлуці з ненькою, але перед ним лежить її ніжний і скромний подарунок — вишитий рушник. Дивлячись на нього, син ніби згадує своє село, дитинство, матір, усе близьке і рідне його серцю. Вірш збуджує наші емоції, закликає людей не збідніти душею, не розгубити у своєму житті почуття любові до рідного краю, до тих місць, де ти народився і виріс "в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров", до всього того, що було у житті таке "знайоме до болю".

Під час Великої Вітчизняної війни незмінним успіхом користувалися пісні Андрія Малишка на партизанську тематику: "Засвистали партизани", "Як збиралися хлопці до загону", "Що за вітер з-за гори", "Ми не маєм поля й хати" та інші. Поет глибоко відчував "подих віку" і відтворюючи його в поезії, використовує музичні засоби.

Ні, то у фарбі, в душевнім тоні

і струни, й птиці нові курличуть, —

говорить він у вірші "Не ганьте друзі, за непривітність" про особливості своєї творчої палітри.

Як і всі бійці, поет палко мріяв про перемогу над ворогом. Він не уявляв жодного дня без пісні, яку так любить народ. Про щасливе майбутнє А. Малишко говорить словами відомої української пісні "Закувала та сива зозуля...", яку співають бійці:

І в пісні зозуля кувала

Про щастя майбутнє солдату.

З палкою любов'ю говорить А. Малишко і про відважних прикордонників, які "просяться в пісню" ("Бажання"), про дівчину-шофера, що також заслуговує бути в пісні ("Не буду починати"); про хліборобів, невтомна праця яких супроводиться піснею:

І стелиться пісня юнача

Отам, де пройшли орачі

Таким чином, найвища нагорода для будь-якого письменника, коли його вірші ідуть в люди і повертаються народною піснею. Так сталося з багатьма поезіями А. Малишка. З його творами працювало близько 80 композиторів, а "Пісня про рушник", "Стежина", "Учителька" відомі й цілому світі і викликають найщиріші почуття до матері, рідного дому, до людей, які навчили усьому доброму в житті. Пісні А. Малишка ввібрали в себе найніжніші почуття. Вони то крають серце невимовним болем, то сміються і кличуть до танців, служать зразком органічної єдності змісту і форми, слів і музики, містять в собі великий заряд духовності.