Художні засоби у вірші ой у степу криниченька

«Ой у степу криниченька» аналіз пісні Жанр: народна соціально-побутова чумацька пісня Тема «Ой у степу криниченька»: відтворення картини сумного життя чумаків. Ідея «Ой у степу криниченька»: висловлення співчуття чумакові, якого поховано «у зеленому байраці». Основна думка: непросте мандрівне життя чумаків так чи інакше впливає на стан їх здоров’я і врешті-решт призводить до смерті. Художні засоби «Ой у степу криниченька» Епітет: зелений байрак, сира земля, сиві (воли), чистім (степу), зеленій (муравині), сива (зозуленька);  Пестливо-зменшувальні слова - криниченька, доріженьку, чумаченьки, зозуленька; Звертання: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе». «Ой рад би я, моя мила..». Повтори: «Ой…», «Умер, умер», «ку-ку». Риторичні оклики: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе, та хоч праву руку!» Метафора: «воли… доріженьку чують».Взагалі, чумаки — перші купці, мандрівники, «жива газета». Вони побували не лише в Криму, а у й Європі, в багатьох країнах, сприяли економічним та культурним зв’язкам між державами. У пісні зустрічається фольклорний образ зозулі з її віщуванням. Головний образ — образ чумака, який збирається в далеку дорогу й не знає, як вона закінчиться. Навіть воли тривожаться, відчуваючи мандрівку. Не стало чумака чи від хвороби, чи від тяжкої втоми. Поховали його в чужій стороні. І тільки думки рідних прилинули до нього в образі «сивої зозуленьки», щоб покликати додому, але це неможливо У пісні використовуються паралелізми («У степу криниченька, з неї вода протікає — …чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває»);  Вживаються діалоги, окличні слова, вигуки, звуконаслідування, звертання, повтори. Твір пронизаний сумним настроєм. Пісня викликає жаль і разом з тим захоплення вмінням народу створити незабутню поетичну картину.

Відповідь:

у творі Оксани Іваненко "Друкар книжок небачених" йдеться про життя Івана Федорова, друкаря "книжок перед тим небачених", як було потім написано на його могильній плиті.

Диякон Іван Федоров почув від Максима Грека - старця, що жив у монастирі, фразу: "Книги — це ріки, що напувають всесвіт". Максим Грек розповів Івану про свою молодість, навчання в Італії і знайомство з видатним друкарем. Іван Федоров вирішив присвятити своє життя друкуванню книжок.

Друкарство - складна справа, і Іван Федоров багато працював. Він очолював "печатний дім", відкритий царем. У 1564 році Федоров представляє царю "Апостол" - першу друковану книгу. У часи опричини Федоров з помічником і сином втікає до Литви. Там вони починають друкувати книги, наприклад, там вийшло "Учительне євангеліє". Потім Федоров вирішує продовжувати справу свого життя у Львові. Іван Федоров - у Львові його звали Москвитін - з сином стають першими друкарями у місті. В 1574 році виходить перший друкований буквар для дітей.

Князь Костянтин Острозький за є друкаря до себе. Федоров приймає пропозицію. Незабаром друкує повний текст Біблії. Потім Федоров повертається до Львова і знов працює там. Він хворіє і втрачає майно. 5 грудня 1583 року Іван Федоров помирає у злиднях. Його поховали у Львові написали і на могильній плиті: "Воскресіння із мертвих чекаю. Друкар книг, перед тим небачених. Іван Федорович, друкар Москвитін…"

Пояснення:

Відповідь:

У літературній дискусії 1925-1928 рр. порушено важливі проблеми: бути чи не бути українській культурі (письменству) і нації повноцінними суверенними явищами у світовому контексті. Розпочав її М. Хвильовий статтею-відповіддю «Про “сатану в бочці”, або графоманів, спекулянтів та інших “просвітян”» («Культура і побут», 1925, 30 квітня) на виступ «Про критику і критиків у літературі» «плужанина» Г. Яковенка, який звинуватив конкурсне журі ж. «Червоний шлях» в «олімпійстві», перешкоджанні входженню молоді «від плуга та верстата» в літ-ру.

М. Хвильовий обґрунтовував потребу високого рівня розвитку літ-ри, відкидав популістське ставлення до неї, вказував на провінційщину «плужан», які обстоювали ідеї пролеткульту, «напостівства», «октябризму», живили «червону просвіту», культивували безперспективне малоросіянство. М. Хвильовий, висунувши гасло «Европа чи просвіта?», обрав перспективну, історично виправдану орієнтацію на «психологічну Європу», витлумачуючи її як «грандіозну цивілізацію», перейняту духотворчим фаустівським неспокоєм, із характерними для неї постатями «класичного типу громадянської людини».

Для втілення цієї програми М. Хвильовий пропонував власні концепції «азіятського ренесансу» та «романтики вітаїзму», що були дискредитовані вульгарно-соціологічною критикою. На підставі публікацій М. Хвильового 24 травня 1925 проведено диспут у ВУАН, присвячений шляхам розвитку укр. письменства.

Особливого розголосу набув  памфлет «Апологети писаризму» М. Хвильового, опубл. 1926 у г. «Культура і побут», в якому, крім літ. проблем, висвітлено аспекти українізації та нац. життя. У 13-му розділі цього твору «Московські задрипанки» автор наголошував, що «від російської культури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати». Й. Сталін витлумачив цей заклик як фіз. втечу «геть від Москви»