Як написати текст про прочитану книгу

Спочатку напиши,що ти любиш читати,якого автра читаєш,як часто читаєш. .Потім яку книгу прочитав її автор,назва книги(чи твору),головні герої,зміст книги,своє враження(сподобалась чи ні) і висновок(наприклад:читання книг це не тільки задоволення ще й це розвиток духовного стану душі,мишлення.Тому читати це цікаво й важливо)

Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:

«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.

Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».

Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.

«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.

У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».

(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)

«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».

Думаю , це одна з кращих прислів’їв . Невипадково , прислів’я – це народна мудрість , накопичена століттями.Людина народжується і відразу починається навчатися , насамперед , найпростішим речам : сидіти , ходити , дізнаватися маму і тата , пізніше вчиться сам справляти нужду , говорити , малювати , правильно тримати ложку , вести себе в суспільстві. Все це повинні дати дитині батьки.Потім чадо переступає поріг школи і встає на довгий і тернистий шлях до знань. У школі дитину вчать не тільки читати , писати , рахувати і жити в соціумі , а й думати , аналізувати , оцінювати , фантазувати. З часом нього формується своя точка зору , і він вчиться її доводити і відстоювати свою думку. Крім школи батьки можуть віддати свою дитину в музичну , художню , спортивну школи , де крім професійних навичок , він навчитися ще почуттю ритму , смаку , розвивається окомір , тренується сила волі і витривалість. Таким чином , розширюється кругозір дитини.По закінченні одинадцяти років , вже доросла, самостійна людина йде зі школи , але навчання його на цьому не закінчується , навпаки , з цього починається наступний , більш значущий період його життя – п’ять років університету. Зараз серед молоді побутує думка , що вища освіта не обов’язково для багатої і щасливого життя , приклади тому – мільйонери , що не закінчили навіть школу : Стів Джобс , Білл Гейтс , Генрі Форд і багато інших. Але справа в тому , що ці люди відрізняються від нас , вони не просто мислять по -іншому , вони діють і досягають результатів . Не кожен з нас здатний на таке , тому – вік живи вік учись .Скільки б не було тобі років , ти завжди можеш дізнатися що , чого раніше не знав. Головне – не треба цього боятися чи соромитися. І нехай тобі тридцять , сорок років – ніколи не пізно навчитися малювати , або грати , наприклад , на флейті. Найяскравіший тому приклад – М.В. Ломоносов , який почав вчитися у вісімнадцять років! І як виявилося , не дарма. Не бійтеся вчитися , адже навчання – світло !