Анализ стиха богдана-игоря антоныча "вишни". !

«вишні»

між б.-і. антоничем та читачами його поезій часто виникали непорозуміння. виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов'язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприйняти антоничевої лірики. те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь-якій іншій, для них не було визначальним. тому поетичні тексти б.-і. антонича не знаходили належного прочитання.зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша "вишні»: антонич був хрущем і жив колись на вишнях,на вишнях тих, що їх оспівував шевченко.

 

 

 

образне сприйняття світу як храму природи і розуміння художніх традицій б.-і. антонич поєднав у поезії “вишні”: антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував шевченко. моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! де вечори з євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за шевченка, знову поять пісню хмелем. цей вірш нагадує відому пейзажну мініатюру т. шевченка “садок вишневий коло хати…”. але кобзареві образи б.-і. антонич трактує своєрідно. тут і ототожнення героя з хрущем, отже, з природою, і згадки про вишні й соловейка як характерні ознаки рідної землі і джерело натхнення для митця. поет стверджує думку про органічність літературної спадкоємності, естафети. це явище природне, як і квітування вишні, пісні солов’я, як світанки…

Новела «я (романтика)» має ліричний зачин. саме з нього постає зримий, реальний образ матері-україни: «з далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде марія». матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. «моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна… і мій неможливий біль, і моя нестерпна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим пре­красним печальним образом». але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері «дві кришталеві росинки». чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-україна? мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. письменник хоче осмислити про­тиставлення світлого й чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели. з одного боку — це інструмент, який повинен вершити рево­люційний суд, а з другого — людина, яка вміє любити, бути ніж­ною, яка невидимою силою любові зв’язана з матір’ю. м. хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях. «я — чекіст, але я і людина», — підкреслює головний герой. отже, хочеться вірити, що цією люди­ною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. але між двома началами терзається душа «м’ятежного сина: андрія і мати, тагабат — людина, з холодним розумом і з каменем замість серця». герой не бачить виходу. саме в такі хвилини він, кому­нар, викликає співчуття. через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. «тоді я у млості, охоплений якоїсь неможливої радості, заки­нув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. потім підвів маузера й нажав на скроню». і це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни…». отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який у критичну хвилину «голови не загубив». але ми все більше почи­наємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, уби­ває почуття справедливості, почуття розуміння добра й правди, руйнує людську особистість, людське «я».

Усе в житті людини має важливе значення, навіть найменша дрібничка. Здавалося б, звичайнісінький собі жест, посмішка чи вираз обличчя... Але скільки цікавої інформації про людину вони можуть повідомити оточуючим. Те ж саме можна простежити і в літературі. Розкрити краще зміст твору допомагає художня деталь. Це один із Засобів, що допомагає письменнику створити чіткий образ, точно змалювати якийсь предмет, явище або характер персонажа. Приміром, художню деталь використовував у своїх творах видатний російський письменник Антон Павлович Чехов, якого по праву вважають неперевершеним майстром оповідання. Саме використання художньої деталі робить його твори такими цікавими та зрозумілими.

Объяснение: