Невеликий твiр на тему: пicня душа народу!

Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа. Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, до людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло. В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч: А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша —
Чим глибше пісня, тим ясніш душа.
Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.

В повести «Тарас Бульба» Н. В. Гоголь описывает жизнь запорожских казаков, их борьбу за свободу и независимость.
Одна из главных тем произведения — тема верности и предательства. Среди казаков любовь к родной земле, верность воинскому долгу, чувство товарищества почитались важнейшими качествами.
Накануне трудного боя наказной атаман Тарас Бульба говорит казакам: «Нет уз свя­тее товарищества». Верность этому чувству он проносит через все битвы и испытания. В бою под Дубно он не раз спешил на выручку товарищам. В последние минуты жизни он думает не о муках, которые ему предстоит вынести на костре, а о том, как казакам. «Уже огонь поднимался над костром, захватывая его ноги», а очи старого полковника вспыхнули радостью, потому что увидел он: казаки были уже на Днестре, «пули сыпались на них сверху, но не доставали».
i

Верен своему воинскому долгу старший сын Тараса Бульбы Остап. Он храбрый воин, иеющий «вымерить всю опасность и все положения дела». Но в трудном бою «схвати- ись с Остапом мало не восьмеро разом» и взяли его в плен. К лобному месту пленные казаки, среди которых был и Остап, «шли не боязливо, не угрюмо, нос какою-то тихою горделивостью». Вера в справедливость своего дела, за которое они отдавали жизнь, придавала казакам силы вынести муки казни. Остап обратился к товарищам с призывом: «Дай же Боже, чтобы все, какие тут ни стоят еретики, не услышали, нечес­тивые, как мучится христианин!»
Верность родной земле звучит в словах истекающего кровью Кукубенко: «Пусть же после нас живут еще лучше, чем мы, и красуется вечно любимая Христом Русская земля!^
Беззаветно любя свою родину, казаки презирали предателей. А как же больно было Тарасу, когда предателем оказался его младший сын! Андрий был храбрым воином. Наблюдая за тем, какие чудеса одним бешеным натиском своим производил Андрий, дивился старый Тарас и говорил: «И это добрый — враг бы не взял его! — вояка! Не Ос­тап, а добрый, добрый также вояка». Но молодого Бульбу более всего привлекала сама битва, а не цель, во имя которой она велась. В битве он слышал «очаровательную музыку пуль и мечей», несся, как «пьяный, в свисте пуль, в сабельном блеске и в собственном жару». Поэтому-то, когда Андрия попросила о прекрасная полячка, он предал своих товарищей и перешел на сторону врага. Для Тараса этот поступок сына был тяж­ким горем. Старый полковник не может простить предательства кому бы то ни было и убивает Андрия, говоря при этом: «Я тебя породил, я тебя и убью!»
Любовь к родной земле, верность своему народу, чувство товарищества делают казаков непобедимыми. Свое восхищение запорожцами Н. В. Гоголь выразил такими словами: «Да разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая бы пере­силила русскую силу!»

Історичні пісні та думи - жанри української народної творчості. Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі - усі ці події були мотивами українських дум. 

До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін. 

За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу. 

У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл - козак; крук, ворон - ворог; зозуля - мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: "Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, - Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали". 

Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють синонімічні повтори-тавтологія (думає-гадає, грає-виграває). 

Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську.