Скласти коломийку про шкільне життя

Коломийки, ще й про школу, задали писати,
Коломийки, коломийки, як же вас складати?

Школа наша дуже гарна, затишна, чистенька,
Це коли стоїть порожня, а з дітьми - гучненька 
 
Дуже люблять школу діти, влітку - особливо 
Взимку вже не дуже люблять... ох, любов мінлива

"Математику вивчайте, діти, неодмінно!" -
Каже вчитель, ну а діти ловлять ґав у вікнах

"Не зробив завдання? Двійка! Що, не знаєш? Двійка!"
"Я так вчитися не хочу" - плачеться Марійка 

"Якби б нам за гарні знання видавали б колу
Та цукерки - тоді б діти полюбили школу"

Кожен з нас в тому чи іншому віці замислюється над питанням: що ж таке справжня дружба? Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з оточуючого нас суспільства. Нам відомі їх турботи, їх проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за до самі охоче допомагаємо їм у важкі часи. Здавалося б, прекрасні відносини – але таки немає повного одкровення. Ми не довіряємо їм свої найпотаємніші думки. Якщо до них приходить успіх, ми не радіємо за них так, як за самих себе. Це не сторонні нам люди, між ними існує певна близькість. Але чи можна назвати це дружбою?Статус дружби можна привласнити тільки чесним, щирим стосункам, коли в них є взаємне почуття добра один до одного і готовність безкорисливо до в будь-яку хвилину плюс душевна близькість. 
Про дружбу можна міркувати вічно, як, наприклад, про сенс життя або про любов … Можна гати її, але мало кому дано її щиро відчути. Скажу просто: “Дружба потрібна!” Дружба дає щасливу можливість прийняти іншу людину такою, якою вона є, не намагаючись переробити її під себе, пристосувати до власних потреб. Дружба – це радість спілкування, заснована на довірі та впевненості в надійності друга.

 А ще хочеться сказати, що помиляються ті, хто стверджують, що дружба, яка існувала в далекому минулому, зникла в сучасному світі. Світ завжди буде наповнюватися друзями, які будуть постійно дарувати нам радість. Цінуйте друзів, адже це найпрекрасніші люди! Вони будуть з вами протягом усього життя!

В последнее время для детей издается огромное количество книг – как те книги, что мы помним из своего детства, так и новые. Радует, что иной раз возрождают к жизни и забытые книги.

Мне очень жаль, что до сих пор ни одно русскоязычное издательство не взялось за переиздание замечательного произведения украинского писателя Всеволода Нестайко «Тореадоры из Васюковки». К счастью, электронный вариант доступен, а читающие по-украински могут купить книгу – в 2004 году ее переиздавали.

Эту книжку мне подарила знакомая, и это была, что называется, любовь с первого взгляда и на всю жизнь. Я сначала читала ее по-русски, а потом специально приобрела себе украинскую версию. И сразу хочу сказать: те, кто владеет украинским языком, должны обязательно прочитать ее в оригинале. Это такое удовольствие, что не передать словами! Пир души! Но и русский перевод вполне достойный. Понравилось, что переводчик сохранил некоторые украинизмы, которые нисколько не мешают пониманию, но между тем передают колорит и явно указывают на то, что место действия – Украина.

Жили-были на свете два закадычных друга: Ява Рень и Павлуша Завгородний. Это были такие хлопцы, что, как говорили односельчане « нет на них хорошего батога». Их проделкам, как мне кажется, могут позавидовать такие известные литературные озорники, как Карлсон, Эмиль из Леннеберги и Пеппи Длинныйчулок. По крайней мере, никого из них не угораздило заблудиться в кукурузе, отправиться на необитаемый остров, пытаться построить метро под сараем и устроить бой быков. Задумка про метро была просто грандиозная, самое главное – система оплаты: со всех 3 копейки, родственники бесплатно, а с учительницы математики – 5 копеек.

Но, как любая хорошая детская книга, «Тореадоры из Васюковки» - это не только смешной рассказ о проказах. Эта книга прежде всего о настоящей дружбе. Невольно хочется сравнить Яву и Павлушу с мушкетерами: пусть их всего лишь двое, но они показывают пример того, как надо дружить. Они в самом деле готовы друг за другом и в огонь, и в воду, делят вместе не только радости, но и печали.

Я считаю, что высшее мастерство детского писателя состоит в том, чтобы писать не о детях, а для детей. Когда я читала эту книгу в детстве, ни минуты не сомневалась, что эти истории о своей жизни рассказали сами главные герои. Да, на обложке стоит имя автора, взрослого человека, но об этом как-то забываешь.