Прокоментуйте цитату із твору дорогою ціною - " половина мене лежить на дні дунаю , а друга чекає й не дочекає , коли злучиться з нею "

Укнизі юрія винничука “місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. тішиться метеликам, пише вірші та читає біблію. біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. а найцікавіше, що дракон, він же грицько, пише вірші. лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона.   тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. ось така каламбурна зав’язка винничукової повісті-казки. далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. м’якосердий грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? навіщо зробив з нього поета? поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”.  продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до господа. але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? одного дракона на всю державу замало. де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? коли народ не має кого проклинати – сили його пі. боже! пошли нам драконів! ” – роздумує автор. доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “ласкаво просимо в щуро­град”. автор говорить вустами головного персонажа: “ми народ ліриків, а не воїнів. і вже тому приречені на загибель. народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією.  це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті! ”.

змучений , неприємними про погану оцінку олесь міцно заснув. назавтра він твердо вирішив виправити двійку. напевно, йому ,відміннику, треба менше звертати уваги, що другі не можуть збагнути поривів його душі. він обов’язково стане ветеринаром. тоді не тільки спостерігатиме за природою, виручатиме її у скрутну хвилину, як вчора, коли підпер стару сосну, врятував маленьку пліточку із зубів щуки, ів коней. хлопець виросте і буде лікувати хворих тварин, давати поради людям як доглядати за іми улюбленцями. часто бачитиме тих, хто небайдужий до друзів наших менших. ніхто не скаже на нього «дивак», величатиме по імені та по-батькові.

пройшли роки. олесь дотримав свого слова. він вивчився, став відомим на весь район ветеринаром. захворіла у сусідів худобина, олесь приходить на . дід прокіп щасливий, що у нього такий внук. вже і самому соромно, що в дитинстві теж, частенько, називав його диваком.