Твір-роздум на тему "душа народу" мне его написать

Історія народу нагадує тернистий шлях, що веде нас із сивої давнини у сучасність. Не можна пройти його, не поранившись колючими голками. Такий шлях проходить кожен народ. Впродовж свого існування нація переживає занепад і піднесення. 1 чого буде більше, залежить від здатності зберігати і правильно використовувати спадщину предків. І матеріальну, і духовну.Деякі народи, на жаль, поступово втрачають свої етнічні особливості, такі, як мова, культура, традиції. Кожен з цих аспектів важливий, а найголовнішим серед них є мова.Мова — душа народу, його духовна сутність. Значення її дозволяє людині піднятися вище у своєму розвитку. Мова— не тільки засіб спілкування. Це етнічна категорія, що притаманна кожному народові.На сучасному етапі розвитку нашого суспільства мові надано статус державної. Це велике досягнення сьогодення, бо історія розвитку української мови трагічна й водночас повчальна для представників інших національностей. Довелося їй пройти тернистий шлях знущань, заборон, катувань кращих представників інтелігенції. Звичайно, це наклало певний відбиток на ставлення людей до мови.Зараз гостро постає проблема звикнення до рідної мови. Адже повернути духовні цінності можна тільки завдяки материнській, милозвучній, солов'їній нашій мові. Без неї ми не зможемо називати себе нацією у повному розумінні цього слова. Бо входимо в життя з рідною мовою, з нею стійко переживаємо всі суспільні негаразди й радість пізнання нового.Пишаюся тим, що я українець. Люблю й ціную свою рідну мову. Але чітко усвідомлюю, що цього замало. Треба робити все для її піднесення.

Загадки — це вид художньої творчості народу, тому в них часто використовуються такі художні засоби, як повтори («Торох, торох, розсипався горох, почало світати — нема що збирати» — зорі), епітети та гіперболи («Біг кінь білобокий понад яр глибокий; як упав — на весь світ задрижав» — грім), антоніми («Чорна корова всіх людей поборола, а біла кобила всіх побудила» — ніч і день), метафори («Сиві воли усе поле злягли» — туман), іронія, гумор («Сидить дід за подушками і стріляє галушками» — град), парадокси («— Вона Червона? — Ні, чорна.— Чому ж вона біла? — Тому що зелена» — смородина); зменшувально-пестливі слова («Діжечка на діжечці, діжечка на діжечці, а зверху китичка» — очерет) та ін.

1.   З покоління "дітей війни". (Український письменник Микола Вінграновський належав до так званого покоління "дітей війни". На початок Великої Вітчизняної війни йому виповнилося п'ять років. На його дитинство випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. Ці враження торкнулися багатьох його творів. "Перша колискова" — це напутні слова новому поколінню співвітчизників, яке не знало війни.) 

2.   Значення творчості М. Вінграновського. (Йому було лише 26 років, коли "Літературна газета" (пізніше — "Літературна Україна") вийшла із заголовком на всю четверту сторінку: "Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої". На сторінці було вміщено фото красивого інтелігентного юнака, який гордо ступає київською вулицею, і 15 віршів, які так і залишилися перлина¬ми української поезії. Вся поезія М. Вінграновського неначе виросла з дитячої поезії.) 
3.  "Перша колискова" — гімн батьківської любові. (Діти для Вінграновського — не просто тема його творчості. Це особливе ставлення до життя, внутрішньо близьке поетові. У віршах, написаних про дітей і для дітей, він, можливо, найбільше був собою