Характеристика образу яви план 1)вчинки у яких вони виявляються. 2)найпоказовіший вчинок персонажа. 3)роль персонажа у творі. 4)висловлювання героя, яке найбільше вразило, схвилювало.

Марко вовчок у своїх неперевершених «селянських оповідях» — у силу специфіки обраної манери здебільшого дотримується оцінно-загальних портретних характеристик фольклорного типу: «парубок на все село: гарний, хоч з лиця воду пити, жвавий, веселий і роботящий» («свекруха»); «стоїть якась постара, замучена молодиця, печаловита, боязлива…» («козачка») .                                                                                                                     якщо порівняти докладні портрети у мирного і нечуя-левицького (не кажучи вже про квітку-основ’яненка), то у мирного навіть у перших зрілих творах вони значно економніші, стисліші, з частішим використанням розбивок (хоча б у розглянутих), з введенням динамічних і роз яснювальних моментів. тобто панас мирний ще на початку активної літературної діяльності, вочевидь інтуїтивно, уловив закономірності словесного живопису, про які пише мистецтвознавець н. дмитрієва:

«хоч би як були зірко побачені й влучно визначені деталі, що в сукупності щось зриме ціле,- саме сукупність і вислизає в міру того, як письменник описує її по частинах. чим опис повніший, тим довший, тим далі завершення відходить від початку, тим більше втрачається відчуття цілого»

Убивши князя святослава,печеніги раз у разйдуть ордою на вкраїну,раз у раз грабують нас  і тепер їх шатра сірівкрили луг над трубежем,печеніги знов з’явилисьі погрожують мечем.  наші ждуть. але боїтьсяпеченізький хан іти,йому хочеться без боюперемоги досягти.  є один вояк у йоговтроє дужчий за «хай він б’ється», — хан хитруєі до князя шле посла.  «чи не викличем ми, князю,гніву праведних богів,коли річку почервонимкров’ю наших вояків? !   краще ми розв’яжем сваркуславним герцем двох борців: коли твій борець подужа,я скорюся без боїв».  князь погодивсь, і звелів віннайсильнішого на герць ніхто в державіне зважається піти.  засмутився прийшов якийсь дідусь: «син побореться, мій князю,і поборе, побожусь.  з ним колись ми посварились,пам’ятаю, як тепер,м’яв він шкуру, так, повіриш,спересердя всю роздер».  до князя хлопця: соромливий, мовчазний,невисокого і зросту,хоч доволі кремезний.  «може, хочеш, князю,чи міцна моя рука,роздражніть на пробу жаромнайсильнішого бика».  роздражнили. бик на хлопця,але той схопив за бікі кавалок м’яса упав і кров’ю стік.  «добре! » — князь сказав до хлопця,а військам своїм звелів,щоб озброїлись і ждалищохвилини ворогів.  третій довгий день минаєі ідуть борці на бій,князь і хан собі : «хто поборе — твій чи мій? ! »  печеніг угледів хлопцяі сміється: «от, дурне,подолати, поборотивоно думає »  не злякався кожум’якаі боротися почав.повертав борця і важив,потім, наче кожу, м’яв.  і нарешті, наче бочку,ухопив і кинув вмить.на землі без руху мертвийпеченіг-борець лежить.  і на тім славетнім місці,де страшний борець упав,на тім місці володимир переяслав збудував.