Рассказ на тему"роль песни в жизни украинцев"

Украинская народная лирика - это замечательное воплощение поэтического гения народа-труженика, украшение его духовной жизни, одно из наиболее дорогих национальных достояний.Украинская песня никогда не отрывалась от жизни. Она всегда была ее источником и объектом отображения. Народная песенность как зеркало жизни и взглядов трудовых масс отмечается исключительной верностью, так как она выверена богатым опытом поколений, отшлифованная на протяжении веков самыми талантливыми представителями народа, облагороженная чистой народной совестью. Именно в этом - секрет ее бессмертной поэтической красоты и общенародного звучания.На протяжении всей истории трудового народа песня постоянно была проявлением духовной жизни, казной художественной правды.

Украинская народная лирика - это замечательное воплощение поэтического гения народа-труженика, украшение его духовной жизни, одно из наиболее дорогих национальных достояний.Украинская песня никогда не отрывалась от жизни. Она всегда была ее источником и объектом отображения. Народная песенность как зеркало жизни и взглядов трудовых масс отмечается исключительной верностью, так как она выверена богатым опытом поколений, отшлифованная на протяжении веков самыми талантливыми представителями народа, облагороженная чистой народной совестью. Именно в этом - секрет ее бессмертной поэтической красоты и общенародного звучания.На протяжении всей истории трудового народа песня постоянно была проявлением духовной жизни, казной художественной правды.

Объяснение:Співучий наш народ український! Співали, ідучи в поле до роботи й поверталися зморені, також із піснею. Співали на відпочинку. І пісень же тих було складено! Про запорізьке козацтво, про звитяжних отаманів, жартівливих і трагічних, про кохання й зраду. З пісень ми дізнаємося про минуле нашого краю, про біль та сподівання народу, про його надії. Всі ці пісні є народними, до нас не дійшли відомості про їх авторів. Та збереглися в народі перекази про надзвичайну дівчину – Марусю Чурай, автора наших знаменитих пісень.

Народилася Маруся Чурай близько 1625 року в козацькій сім’ї. Батько, Гордій Чурай, героїчно загинув, коли кинувся на до Богдану Хмельницькому. Дівчина залишилася з матір’ю Горпиною. В місті Полтава зростала Маруся і розвивався її пісенний талант й набирався сили чудовий голос.

Бубновский: "Устал повторять! Если начали ныть колени и тазобедренный суставы, уберите из рациона..."

Мясников: Я уже устал повторять! Если болит колено или сустав убери из пищи...

Маруся пристрасно покохала козака Грицька. Він брав участь у національно-визвольній війні проти панування поляків. Маруся сумувала за парубком і написала пісню «Засвіт встали козаченьки”. Свою тривогу за долю Грицька дівчина вилила в пісні «Віють вітри, віють буйні». Коли козак повернувся з війни, то зрадив кохання, знайшовши собі багатійку.

Палкій Марусиній душі неможливо було змиритися зі зрадою, з втратою коханого, пробачити нанесену смертельну рану. Весь біль зрадженої душі вилився в пісні «Ой не ходи, Грицю». В ній відкрилася страшна помста, яку нібито скоїла Маруся.

Ліна Костенко в своєму віршованому романі «Маруся Чурай» виклала свій погляд на події. Вона вважає, що Маруся хотіла отруїтися сама, а Грицько випив чи то випадково, чи з жалю, що Маруся не хотіла йому пробачити.

До особистості Марусі Чурай зверталися й інші українські митці слова – Левко Боровицький, Ольга Кобилянська, Степан Руданський та інші.

Життя Марусі Чурай було коротким. За звинуваченням в отруєнні козака, Марусю засудили до страти. Закоханий в неї Іван Іскра добився гетьманського наказу на її помилування в пам’ять батькових заслуг. Проте довго Маруся не прожила. Розкаюючись в злочині, поетеса померла.

Врачи в шоке! Хрящи восстанавливаются, а боль уходит если на ночь приложить обычный советский...

Пугачева: "Галкин бросил меня, как только мне удалили папилломы и извлекли 17-метровую..."

Нам в спадщину дісталися Марусині пісні, в яких втілена душа її, закохана й пристрасна, сповнена любові.

Маруся Чурай і її пісні прекрасні, як і легенди про дівчину. Вони невмирущі, і в двадцять першому сторіччі лунають пісні Марусині, й переживають дівчатка трагічну Марусину любов, співчуваючи її.

"Білий кінь Шептало"-Проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , Степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. З метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . Алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. Оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. Тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. На нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. Не раз на це зверта я увагу і Степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. Степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. Коли ж стався злам?  

Є в оповіданні вражаючі епізоди. Ось один із них. Босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. Шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. Хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували Шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. Кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «Шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . На мій погляд, «лугова синь» — це символ безмежжя.. . й волі».Оповідання «Білий кінь Шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі.

Сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання В. Дрозда набуває актуальності. Сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова!) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. Символічно звучать останні рядки твору: «Під ранок кінь повертається до кошари голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною балаканиною»  

Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.