Художній аналіз вірша тичини відчиняйте двері

Заклик-рефрен «Одчинити двері» вказує на пристрасне ба­жання, прагнення, прийняття, сильну потребу, потяг до револю- ції-нареченої. Його повторюваність є різновидом навіювання, створення мимовільного, асоціативного відчуття зображува­ного. Комплексно ландшафт виглядає так. У церкві (вказівка на «хорали» — рід релігійних співів латинською мовою в католиць­кий чи протестантських церквах) перед олтарем стоїть молодий, котрий пристрасно чекає на свою наречену для здійснення шлюб­ної церемонії. Молодий або хтось інший (той же автор) закли­кає відчинити двері храму, оскільки наречена з’явилася, стоїть за дверима й готова підійти до молодого. У чеканні на молоду все завмирає на найвищий точці напруження, і в першу чергу завмирає молодий («Очі, серце...Стали»).Наречена з’являється, і необоротними наслідками її появи є горобина ніч (літня грозова ніч — символ грізного наростання чогось, тривоги, утрати й смерті), закривавлені шляхи (образ кривавого весілля, весілля крові нагадує створену приблизно в цей час п’єсу «Криваве весілля» іспанського поета й драма­турга Федірко Ґарсіа Лорки, в якій у перебігу весілля це свято також перетворюється на моторошну різанину) й незвичайний дощ, котрий іде... незриданними сльозами (сльози — символ плачу, жалоби й утрати, тим паче незриданні — ті, які ще мають виплакатися або й зовсім невиплачувані) й тьмами (наприклад, у контексті Біблії це слово вказує на події кінця світу й Божого суду). Отже, граничне ідеалізування революції 1920-х у ліриці Тичини поєднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.

ЦИТАТИ ДО ОБРАЗУ АХІЛЛА «Тут, одрікаючи, каже йому Ахілл богорівний: Сміливий будь! І як знаєш божественну волю, скажи нам, Я ж побожусь Аполлоном... Поки живий я й дивлюсь на цю землю, ніхто не посміє Тут, біля наших човнів, і рукою торкнутись до тебе Із ахеїв усіх, хоча б ти назвав і Атріда... (Пісня 1) «Я не заради троян войовничих прийшов у цю землю Битися з ними. Троянці ні в чім перед мною не винні:... Ні... Задля тебе, стидкий, прийшли ми слідом за тобою. З тим, щоб, побивши троян, з Менелая ізняти наругу, З тебе також, собача подобо... «...Я ж ніколи не маю такої, як ти, нагороди, Як ахеї беруть яке часом місто троянське, Хоч і завжди на війні щонайважчу і гіршую працю Руки мої відбувають.» (Там же) «Справді, богине! Треба послухатись божого слова,— Так воно краще, хоч дуже обуренням я розпалився: Хто поважає богів, того і вони поважають». (Там же) «Слуги пішли проти волі берегом буйного моря І підійшли до наметів й легких кораблів мірмідонських. Там і Ахілл побачили, перед наметом сидів він. І їх уздрівши, не дуже зрадів той Пелід богорівний. З острахом перед царем, ні сказати не сміючи діла, Ні запитати його, вони мовчки обидва спинились; Він же те зараз почув своїм серцем і так їм промовив: Будьте здорові, посланці, вісники бога і смертних, Ближче сюди підступіть. Не ви, а Атрід тому винен. Знаю, за чим він прислав вас — вподобану дівчину взяти.» (Там же) «Син же Пелея, швидкий на бігу Ахіллес, залишився Край тих човнів мірмідонських, держачи зло на ахеїв. В раду, що людям приносить шанобу, уже він не входив, Та й у війну не втручався, хоча його щиреє серце Дуже журилось і прагнуло дуже кривавої праці» «Ахілл  - він багато сильніший. він до доброго завжди прихильний». (Пісня 11)«Гектор, ждучи, міркував, Ахіллес уже був недалеко, Мов Еніалій-боєць, скаженілий в шоломі гривастім... Ще й понад правим плечем він списом потрясав пелеанським, Дуже страшним, і блищала навкруг його мідь, ніби сяйво, Полум'ям ніби вогню, ніби сонця на сході проміння.»  (Пісня 22)«Гекторе, ворог навіки, мені й не кажи про умови! Як ото поміж левів і людей договорів немає, Вівці з вовками до щирої згоди ніколи не дійдуть — Лихо вони замишляють одно проти одного завжди,— Так поміж нами приязні — тобою і мною — немає, Жодних не буде й умов, аж поки між нами хто-небудь Крові не вточить Арею, бійцеві, що страху не знає.»  (Там же) Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом Тяжко журився,— і стогін їх сумно лунав по покоях. А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий, З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання, З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого, Сиве чоло вши й на бороду зглянувшись сиву, І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим: «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!..  Та заспокойся і в крісло сідай! Хоч як боляче нам, Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу. Не до нічого найревніші сльози й ридання. Долю таку вже богове нам, смертним, напряли нещасним — Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.»    «Довго Пріам Дарданід тоді дивувався з Ахілла, Зросту його і краси, до богів бо усім був подібний.» (Пісня 24) ЦИТАТИ ДО ОБРАЗУ ГЕКТОРА «...Але мені соромно дуже  Перед троянцями й перед троянками в пишних убраннях, Те, що я тут боягузом вхилятися буду від січі. Та не велить мені й серце, бо звик вже я бути хоробрим, В перших рядах між троянськими лавами з ворогом битись, Батькові славу велику й собі здобувавши незмінно». (Пісня 6)  «Ти тепер, Ректоре, й батько у мене і мати шановна, Ти мені рідний мій брат і подружжя моє пожадане; Ну й же мене і тепер залишайся на башті, Та не зроби сиротою ти сина й жону удовою». (Там же) «Зевсе і інші безсмертні! Молю, щоби син мій цей вийшов Задля троянців таким, як і я — знаменито величним Та кріпкодушним, щоб вмів вол одарити він в Іліоні, Всі щоб про нього казали, узрівши, як іде він з битви: «Цей куди кращий від батька!» Щоб ніс він скривавлену броню, Згубного ворога вбивши, і радував матері серце». (Т. ж) «Люба! ти серця собі не в'яли понад міру журбою, Бо мимо долі мене аніхто у Аїд не спровадить; Долі своєї, скажу знов, ніхто не мине з чоловіків — Ні полохливий, ні надто відважний, коли він родився. Йди ж, моя люба, додому, свої там роботи закінчуй, Ткання й прядіння доглянь та й жінкам-челядинкам наказуй Діла свого пильнувати, війна ж — чоловіків турбота Всіх, хто в святім Іліоні родився, моя ж особливо». (Там же) ...А нині знайшла мене доля! Тільки коли б мені тут без борні не загинуть, без слави... Виконать діло велике на спогад далеким нащадкам!» (Пісня 22)   «Слави ми досить надбали: божистого Гектора вбито Мужа того, що вся Троя його шанувала як бога».

Це документ, в якому особа повідомляє основні факти своєї біографії. цей документ характеризується незначним рівнем стандартизації. основні вимоги під час його написання – вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу. реквізити: назва виду документа. текст, у якому зазначаються: - прізвище, ім’я, по-батькові; - дата народження; - місце народження; - відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося навчатися) ; - відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічній послідовності назви місць роботи й посад) ; - короткі відомості про склад сім’ї. дата написання. підпис. заголовок („автобіографія”) пишеться посередині рядка, трохи нижче за верхнє поле. кожне нове повідомлення пишеться з абзацу. дата написання ставиться ліворуч під текстом, підпис автора – праворуч. автобіографія має дві форми: - автобіографія-розповідь – з елементами опису й характеристикою згадуваних у ній людей. - автобіографія-документ – з точним поданням фактів. зразок: автобіографія я, крушельницька олександра романівна, народилась 14 січня 1978 року в м. львові в родині лікарів. у 1985 році була зарахована до першого класу середньої загальноосвітньої школи № 98. у 1995 році вступила до львівського національного університету ім. івана франка на юридичний факультет денної форми навчання. з 2000 року працюю на посаді юриста в відділі договірно-правової роботи концерну „галнафтогаз”. склад сім’ї: батько – крушельницький роман сергійович, 1954 року народження, лікар. мати – крушельницька марія василівна, 1958 року народження, лікар. сестра – крушельницька анна романівна, 1989 року народження, учениця 9-го класу середньої школи № 98. 15 листопада 2003 рокупідпис