План характеристика максима и мирославы

Мирослава:
1. Мирослава — дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка. При народженні втратила матір; виховувала її проста селянка, змалку привчаючи дівчину до всякої роботи.
 2. Мирослава зростала духовно багатою, незалежною, але зовсім не знала життя, була обмежена у спілкуванні з людьми (тому й не підозрювала про темні справи батька). Звідала виховання (навчилася володіти зброєю, бути витривалою). Головне для Мирослави — бути вірною собі, завжди діяти так, як підказує сумління і серце, тому дівчина виступає проти батька на боці тухольців, стає справжньою патріоткою, має розвинене почуття справедливості. Вона не осквернила свого роду, рідної землі, не зрадила, як її батько, а стала на праведний шлях боротьби з ворогом.
3. У Мирослави ніжне серце, але водночас вона — жінка-воїн: єдина з жінок брала участь у небезпечних ловах на дикого звіра. Смілива, вольова, потрапивши в смертельну небезпеку, не розгубилася. (Пропонуємо учням зачитати або вивчити напам'ять уривок, в якому змальовується двобій Мирослави з ведмедицею). У боротьбі тухольців з монголами дівчина виявляє себе справжнім патріотом, мужнім, розумним, кмітливим воїном. Вчить тухольців робити смертоносну зброю — метавки, сама бере участь у бою. Найяскравіше її основні риси характеру проявляються у конфлікті між батьком-боярином і тухольською громадою. Дізнавшись, що батько —зрадник, Мирослава відмовляється від нього й переходить на бік тухольської громади. (Зачитуємо уривок з тексту.)
4. Доля Мирослави, безумовно, трагічна. Дівчина любить батька, прагне врятувати його честь, повернути на шлях єднання з народом, але це їй не вдається. Вона не знаходить йому виправдання, бо через нього гинуть сотні невинних людей. Мирослава покохала простого хлопця, який в очах її батька був хлопом. Близькими їй стали Тухольщина та її мешканці. Вона намагається врятувати з полону Максима, не задумуючись, що буде з нею самою. Виступає проти рішення Захара Беркута розбити ворогів до останнього, вбивши при цьому й сина. «Замість батька дала їй доля брата ... і мужа ...» Максим і Мирослава отримали благословення від Захара Беркута. (Зачитуємо.)
 5. Портрет змальовано народно-поетичними засобами. Її тонкий стан порівнюється з тополею; вона «звинна, як вивірка», «рум'яніється, як рута», в неї «чорні, палкі очі». Тухольці, милуючись нею, говорили (характеристика іншими персонажами): «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем». «Дивна дівчина! — думалось йому (Максимові) раз по разу, — такої я ще й не видав ніколи!» «Дівчино! Чародійська появо! — скрикнув він (Максим), вдивляючись у неї напів з тривогою, а напів з глибоким поважанням. — Хто ти, і хто прислав тебе сюди з такими вістями? Бо тепер я бачу, що ти не можеш бути Мирослава, дочка Тугара Вовка. Ні, ти, певно, дух того Сторожа, котрого звуть опікуном Тухлі.» Мова героїні багата, пересипана епітетами і порівняннями. У висловлюваннях Мирослави любов, поєднана з почуттям власної гідності. (Зачитуємо діалоги Мирослави з батьком, Максимом, Захаром Беркутом.)
 6. Автор ставиться до своєї героїні з любов'ю і повагою. Він зачудований нею, пише, що все в ній зливалося в таку «дивну чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, той довіку не міг забути її лиця, її ходи, її голосу».
Максим:
Мужність, відвага Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу, славний молодець ... Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене самого він міг би очарувати своєю рицарською вдачею!» Даючи устами ворога таку високу оцінку вчинків Максима, І. Франко ще більше героїзує цей образ.
Сподіваюся що я вам допоміг!

Жанр: гумористичне оповідання з елементами фантастики. тема «скарб»: зображення щасливої долі павлуся лежня, який протягом свого життя був ледачим і в той же час байдужим до всього. ідея «скарб»: засудження заздрості, підступництва тих, хто зазіхає на чуже майно, ледачого, паразитичного життя. основна думка «скарб»: а) «…той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує бога за те, що він йому послав…»; б) «не той тільки щасливий, що натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна».

Здавнiх часiв лiтература i, зокрема, поезiя вiдiгравала важливу роль в життi людей. змалку дитина чує колисковi, народнi пiснi, вiршi, якi протягом вiкiв створювали справжнi майстри слова. ми можемо не помiчати цього, але поезiя є весь наш життєвий шлях. саме тому всiх поетiв так хвилює тема призначення поета i поезiï.леся украïнка, украïнська поетеса, вiдома далеко за межами нашоï батькiвщини, в 1893 роцi написала поему "давня казка". хоча цей твiр написаний досить для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. у центрi поеми леся украïнка зобразила поета, який у своïх пiснях висловлює найзаповiтнiшi мрiï народу про волю та щастя. простi люди любили й поважали поета: i не був поет самотнiм, - до його малоï хати раз у раз ходила молодь пiснi-слова вислухати. з такоï поваги та любовi народу до спiвця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. а одного разу поет навiть написав серенаду на замовлення лицаря бертольдо, за якоï багач завоював серце своєï коханоï. але не тiльки для бертольдо вiршi поета вiдiгравали велику роль. у них розповiдалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював цi вiршi.