Твір на тему пісні літературного походження

Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. 

З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя. 

Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан... 

У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський. 

Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі. 

У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно. 

Объяснение:

Мистецтво пробудження піснею в слухача спогадів про минуле і донесення цим до нього певної ідеї виникло в глибокій давнині. Згадки про історичні пісні щедро розсипані в творах римських і середньовічних авторів. Найдавніший текст історичної пісні, який дійшов до нас, – фрагмент пісні про перемогу франкського короля Хлотаря II (613–629) над саксами. Про розуміння франкською елітою значення історичних пісень свідчить указ короля франків Карла Великого про їх збирання та записування.

12–13 ст. – епоха розквіту рицарських пісень у Франції та Іспанії; тогочасні історичні пісні стали основою літературного героїчного епосу ("Пісня про Нібелунгів", "Пісня про мого Сіда", Едда тощо). Давньоруські джерела донесли до нас імена співців Митуси та Бояна. Генеза історичної української пісні тісно пов'язана з давніми плачами й голосіннями, традиціями колядування[1].

В історичних піснях часто оспівуються безіменні герої, але їхня діяльність пов'язана з конкретним історичним періодом. Поява історичних пісень є наслідком розвитку історичної свідомості народу і його художнього мислення. Вони з'явились у XV столітті, в період боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, увібравши традиції героїчного епосу Київської Русі та українських дум. Відмінність між ними В. Антонович і М. Драгоманов бачили в тому, що історичні пісні – "загальнонародна, а не лише кобзарська форма поезії". Як й історичні думи, історична пісня є зразком епічного жанру, але вони відрізняються від дум формою – насамперед чіткою, упорядкованою, лаконічною строфою. В думах широко застосовуються речитатив з елементами імпровізації і схильність до бардівського виконання, а в історичній пісні перевага віддається мелодійності й правильним, здебільшого дво- і чотирирядковим строфам та колективному виконанню. Ще однією особливістю пісні є лаконізм, чітка музична ритміка, перевага ліричного елементу над епічним[1].

Назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь у середині XIX століття.

Історичні пісні відтворюють найголовнішу рису народних героїв — готовність іти на самопожертву заради громадянського добра.

«Віють вітри, віють буйні» – це фольклорна пісня, а найчастіше назва народних пісень – це її початковий рядок. У фольклорі вітер у першу чергу асоціюється з долею, простором, змінами, а буйний вітер – це сталий епітет, що підкреслює сталу ознаку для вітру сильний та несе негативне значення. У тлумачному словнику читаємо буйний – це той, який виявляється з великою силою; сильний, навальний, а в переносному значенні – той, який виявляє велике збудження, неспокійний. Тема пісні – зображення туги дівчини в розлуці з коханим. Вважаю, що сильний вітер у природі ще дужче підкреслює силу неспокою, та нелегку долю, що спіткали дівчину.