5вопросов к поэзии "сон"(комедия) тараса шевченко​

•« мужчина, як дуб. плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». • « тухольський боярин, недавно князь данило дарував йому в тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я зелеменя, собі гарну » • «хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще » • «тільки мені ви затроюєте життя в тім раю». • максим: «вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину, не спитавши навіть громади, чи схоче вона на те » • «нічого мене не обходить ваша копа. я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним». • «зо мною, що вік звікував між князями, вдостоївся княжої похвали і нагороди за рицарські діла! моя донька може вибирати собі жениха між найпершими і найславнішими молодцями в » • мирослава: «гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? ні, радше згинути нам із голоду під плотом! » «вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна». • з рабським ушануванням розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою та ще й таким певним тоном, до якого вони привикли від своїх ханів та бегадирів». • « вовк у битві над калкою зрадив русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, зложений руськими князями. стояв у битві в першім ряді і при першім замішанні взятий був до неволі. але дивним видавалось декому його швидке увільнення без окупу, хоч боярин божився, що монголи випустили його, шануючи його хоробрість. діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше. боярин в кінці почув тоту зміну і попросив у князя даровизни землі в тухольщині. не допитуючись, для чого задумав боярин покидати галич і для чого хоче закопатись в такій лісистій пустині, та й ще з молодою дочкою, князь данило дав йому даровизну — очевидно, рад був його позбутися». • максим: «ти глянь на себе! може, до тебе така назва борше пристане, ніж до нас. адже до вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось його бегадира». • «, чоловіка, що потоптав сам свою честь, котрому проте ніяка честь не належиться». • максим: «у мне пута на руках, а в тебе на душі! » • «коб тільки мені по тих трупах дійти до власті й сили,— обернувся б і я лицем проти них. але сей поганець, сей максим,— то мені борець! а хто знає, може, й він міг би послужити до моєї цілі? треба використати його, коли його маю в руках. тепер, коли він у моїх руках, треба приєднати, вкоськати його трохи,— хто знає, на що ще може він пригодитися». • бурунда: «псе блідолиций. подвійний зраднику — се твоя вина! ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо! » • «ще не вся надія монголів пропала. треба користати з того, що в » • т. вовк — не щасливий. батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. але в цьому тугар вовк сам винний. його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя максимові). тугар вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. • т. вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. і виправдання йому не може бути. навіть тоді, коли т. вовк рятує максима, якого хотів зарубати бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. на прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.

Коли я читав повість  а. я. чайковського «за сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. хоч павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії україни! і ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим. ось павлусь  вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів. андрій чайковський  не ідеалізує павлуся. хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м’якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору сулеимана, можна виправдати. ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку ганнусю і визволити її з неволі. цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою. , образ павлуся надовго запам’ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов’ю до рідної землі та її історії.