Які фольклорні засоби використані у "слово про похід ігорів"наведіть приклади

Автор "Слова" использует самые разнообразные художественные средства изображения: гиперболы, метафоры, сравнения, контрасты, эпитеты, олицетворение. Необъятность Русской земли подчеркивается им одновременностью действия в разных ее концах: "девицы поют на Дунае, льются голоса через море до Киева", "трубы трубят в Новгороде, стоят стязи в Путивле", "кони ржут за Сулою, звенит слава в Киеве". Широкое пространство действия объединяется гиперболической быстротой передвижения по нему действующих лиц. Всеслав, по выражению автора "Слова", хитростями подперся на коней и скакнул к городу Киеву и дотянулся копьем до золотого престола киевского. Отскочил от него лютым зверем. В полночь из Белгорода скрылся в синем облаке, наутро же, поднявшись, оружием отворил ворота Новгорода, расшиб славу Ярослава. В обширных пространствах Руси могущество героев "Слова" приобретает гиперболические размеры: Владимира Мономаха нельзя было пригвоздить к горам Киевским; Галицкий Ярослав подпер горы, затворил Дунаю ворота. Чем шире охватывает автор Русскую землю, тем конкретнее и жизненнее становится ее образ, в котором оживают реки, вступающие в беседу с Игорем, наделяются человеческим разумом звери и птицы, принимающие участие в судьбе Игоря. Вся художественная система "Слова о полку Игореве" построена на контрастах. Один из самых острых контрастов, пронизывающих всю поэму, — это контраст книжных элементов стиля с народнопоэтическими. Широко представлена в "Слове" и феодальная символика. военно-дружинной среде определенное символическое значение имели меч (символ войны), стяг, копье, стремя.. Но ближе всего "Слово" к народной поэзии. Народны образы дерева, преклоняющегося до земли от горя, никнущей от жалости травы, сравнения битвы с пиром, с жатвой. Близок к народному плачу плач Ярославны. В народных плачах постоянны те же обращения к ветру, к реке, к солнцу, которые звучат и в плаче Ярославны. Сон Святослава полон народных поэтических символов. Описание бегства Игоря из плена отражает сказочные мотивы: в сказках нередко герой от преследующего его колдуна, также обращается в животных. Подобно Игорю, обернувшемуся соколом и бившему гусей и лебедей к завтраку, обеду и ужину, в былине о Вольге Всеславьевиче последний, обернувшись соколом, бьет гусей и лебедей для своей дружины. Народная стихия в "Слове" выражается в характерных для народной поэзии отрицательных метафорах ("у Немиги кровавые берега не добром были засеяны — засеяны костьми русских сынов"), в фольклорных эпитетах (чистое поле, острые мечи, каленые стрелы, синее море, черный ворон, красные девы и др.), в некоторых гиперболах, сравнениях и т. д. Поразительно, что столь небольшое произведение так богато и даже роскошно по языку. Автор "Слова" очень точно и метко подбирает слова и выражения. Соловьиное пение не прекратилось — оно "уснуло"; синие молнии не просто блестят — они "трепещут"; трава не просто полегла — она "никнет". Персты не просто кладут на струны — их "воскладают". Славу можно "расшибить" и "притрепать". Тоска "разливается". Печаль "течет" посреди Русской земли. Веселье "развеивается по ковылю". Автор очень скуп на эпитеты, но зато употребленные им — метки. Например, такие эпитеты: "жемчужная" душа "теплые" туманы, "живые" струны. Богато и разнообразно слуховое восприятие автора "Слова". Голоса девиц на Дунае не просто доносятся до Киева _ они "вьются". Телеги у него не скрипят, а "кричат", как лебеди. Соловьи "щекочут", их песни "веселые", орлы "клекчут", лисицы "брешут", галки "говорят", кони "ржут", вороны "грают", туры "рыкают", сороки "втроскоташа", дятлы "тектом" поведают путь Игорю, ночью слышен звериный свист (свист степных сусликов) и т. д. Зрительная четкость образов "Слова" поразительна. Его автор обладал повышенным чувством цвета, характерным для эпохи высокого развития древнерусской живописи, наступившего в XII веке. Зрительно впечатляют образы плавающих в красной крови золотых шлемов, зеленой травы на серебряных берегах Донца, черной земли, политой красной

Давня казка (дуже стисло) - українка леся  десь, колись, в якійсь країні,  де захочете, там буде,  бо у казці, та ще в віршах,  все можливо, добрі люде;   десь, колись, в якійсь країні  проживав поет нещасний,  тільки мав талан до віршів  не позичений, а власний.  поет не відрізнявся особливою вродою, але його душа була прекрасна. він приходив кожного дня у діброву і там писав свої пісні.  одного разу за цим заняттям його побачив лицар бертольдо, що поспішав на полювання. лицар обурився, що поет не дає йому проїхати, до того ж йому довелося об’їжджати дивного співця. в серці гордого вельможі запалився вогонь.  після полювання лицар відбився від своїх стомлених товаришів та знову зустрівся зі співцем. він запропонував поетові гостинця, але той відмовився, пояснивши, що вже має всі багатства світу — свій талант і душу.  2  якось ввечері лицар бертольдо прийшов до співця та розповів про своє нещасливе кохання до вродливої донни ізидори. поет написав серенаду, яку закоханий проспівав під вікном дівчини, здобувши її прихильність.  3  скоро відгуляли весілля, на яке співця запросити забули. подружнє щастя лицаря тривало недовго: король надумав воювати, тому змушений був попрощатися з дружиною. спочатку всі його битви були успішними, але ось військо вже другий місяць не може взяти вороже місто й починає бунтувати. дух воїнів піднімають співці, серед яких давній знайомий лицаря. вдячний бертольдо обіцяє нагородити його.  вже давно лицар повернувся з походу, живе щасливо зі своєю дружиною. та все більше починає він утискати людей, обдирати їх, щоб збільшити своє багатство. скрізь чути плач і стогін.  нарешті мужики повстали проти свого пана.  "в мужика землянка вогка,  в пана хата на і;   що ж, недарма люди кажуть,  що в панів біліші кості.  у мужички руки чорні,  в пані рученька тендітна;   що ж, недарма люди кажуть,  що в панів і кров блакитна!   мужики цікаві стали,  чи ті кості білі всюди,  чи блакитна кров проллється,  як пробити пану груди? "  отаманом повсталих став знайомий панові поет. бертольдо послав до нього своїх слуг, щоб підкупити, але співець не пристав на його пропозицію.  тоді лицар погрожує заарештувати непокірного. посланці прибувають до хворого поета, біля якого зібралися люди за порадою, та повідомляють наказ пана.  врешті поет заплатив за свій спів головою, але люди пам’ятатимуть про нього, а його пісні даватимуть їм наснагу та сили. 

драма від фрідріха шиллера «вільгельм телль» дійсно залишається актуальною в наші дні. я вважаю, що це трохи несподівано з теоретичної точки зору і навіть дивно. втім, для розуміння причин актуальності цієї драми необхідно проаналізувати її зміст.

у драмі зображені досить давні події, які розгорталися на території швейцарії. вільгельм телль – звичайна робоча людина, він не цікавиться нюансами державного іння та бажає лише займатися власною справою. але події таким чином, що вільгельм телль спільно з такими ж людьми, як він, змушений організовуватися для захисту своїх прав та інтересів. під час їх спроб залагодити конфлікт мирним шляхом представники влади ведуть себе принизливо по відношенню до них і показують не що інше як відверте презирство. що залишається народу, коли з ним так чинять? залишається лише бунт. це і відбулося. народ збунтувався проти владного намісника, а він у свою чергу пошкодував про свої вчинки.

незважаючи на старовину часів, зображених у драмі, цілком можна називати її актуальною і сьогодні. вся справа в тому, що часи змінюються, а людина залишається практично такою ж. сьогодні представники влади також ведуть себе більш ніж самовпевнено, в той час як вони всього лише обрані людьми та не володіють владою внаслідок своєї переваги. якщо поглянути на представників влади деяких країн сьогодні, можна з упевненістю сказати, що, незважаючи на зміну форму правління з монархії на республіку, вони продовжують вважати свою владу привілеєм. при цьому вони далеко не прагнуть здійснювати владу якісно і з користю для людей. люди це чудово бачать, але, тим не менш, досить довго терплять. вони терплять, намагаються донести до влади свої ввічливі вимоги мирним і ненасильницьким шляхом, але що їм залишається робити, якщо вона свій народ не чує? залишається тільки бунтувати. і ми нерідко бачимо, як це відбувається і в сучасних державах. представники влади, сьогодні це обрані люди, повинні розуміти, чиї інтереси вони зобов’язані представляти і яка в них функція. керувати країною – це точно така ж робота, як двірник, тесля або вихователь дитячого саду. цю роботу потрібно виконувати якісно і не починати вважати себе божественним намісником.

драма фрідріха шиллера «вільгельм телль» залишається актуальною і сьогодні. вона актуальна як для звичайних людей, так і для представників влади, які не повинні забувати свою основну функцію.