Пророче слово Шевченка»
(до річниці Т. Шевченка)
Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, є ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.
Геніальний поет цілком справедливо посідає перше місце серед ВЕЛИКИХ УКРАЇНЦІВ, був і залишається духовним батьком нашого народу. Автор безсмертного „Кобзаря” все своє життя присвятив боротьбі за визволення українців від соціального і національного поневолення.
Чи не найбільш принизливим у людському середовищі є рабство у будь-яких його формах і проявах. Однією з таких форм і було, за своєю суттю, кріпацтво в царській Росії, проти якого рішуче виступав Шевченко в своїх віршованих творах «Розрита могила», «Чигирине, Чигирине», «Наймичка», «Сон», «Сліпий» («Невольник») та деяких інших. Згадаймо, що й сам Тарас до 24 років був безправним кріпаком панів, а потім таким же підневільним солдатом у царській армії, безправним засланцем самодержавного режиму, але аж ніяк не вільним громадянином Російської імперії. Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані — визначає стаття четверта Декларації, проти чого і боровся Шевченко майже за сто років до прийняття цього важливого міжнародного правового документа.
Наприкінці 1845 року, будучи важко хворим, Шевченко написав свій знаменитий «Заповіт» (цикл «Три літа»), у якому проголосив заклик до боротьби з самодержавством за визволення українського народу з неволі. Переконливо-стверджуючими є його пророчі слова: «Борітеся — поборете!».
А чи не є актуальними й сьогодні слова Кобзаря: «Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти?». Або ж такі: «Якби ви вчились, так, як треба, то й мудрість би була своя», — чи не нам вони адресовані? У написаному на засланні вірші «Чи ми ще зійдемося знову?» Тарас Григорович щиро радив: «Свою Україну любіть, Любіть її во время люте, В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть».
З позицій сьогодення можна говорити й про нечіткість його ідеологічних переконань. У політико-правових поглядах Шевченка поєднувалися революційні ідеї демократизму, народництва, самостійності та незалежності України: «В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля», де кожна людина матиме право на громадянство. Основою народного самоуправління, як свідчать його віршовані думи, що «стали на папері», мала бути суспільна власність, зокрема власність на землю, а ідеалом — трудова демократична республіка. «Де немає святої волі, не буде там добра ніколи…» — писав він у своєму вірші «Бодай кати їх постинали». Воля народу повинна бути основою влади уряду, про що і писав та до чого прагнув Тарас Шевченко у своїх думках і багатьох літературних творах.
Літературний спадок Т. Г. Шевченка, його життя та діяльність потребують подальшого глибокого і різнобічного вивчення та дослідження, як сучасними, так і прийдешніми поколіннями українців. Але не менш важливим є слідування заповіту Великого Кобзаря, особливо у справі єдності нації, братерства народу, правди та правового державотворення.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Характеруйте персонажа лиса і кого та ще! фарбований лис жив собi в однiм лiсi лис микита, хитрий-прехитрий. кiлька разiв гонили його стрiльцi, травили його псами, заставляли на нього залiза (залiзо - пастка) або пiдкидали йому затруєного м'яса, нiчим не могли йому доїхати кiнця. лис микита кпив (кпити - глузувати) собi з них, оминав усякi небезпеки, ще й iнших своїх товаришiв остерiгав. а вже як вибрався на лови - чи то до курника, чи до комори, то не було смiлiшого, вигадливiшого та спритнiшого злодiя над нього. дiйшло до того, що вiн не раз у бiлий день вибирався на полювання i нiколи не вертав з порожнiми руками. се незвичайне щастя i та його хитрiсть зробили його страшенно гордим. йому здавалося, що нема нiчого неможливого для нього. - що ви собi думаєте! - величався вiн перед своїми товаришами. - досi я ходив по селах, а завтра в бiлий день пiду до мiста i просто з торговицi курку вкраду. - ет, iди, не говори дурниць! -уговкували його товаришi. - що, дурниць! ану, побачите! - решетився лис. - побачимо або й не побачимо. там пси купами по вулицях ходять, то вже хiба б ти перекинувся в блоху, щоб тебе не побачили i не роздерли. - от же побачите, i в блоху не перекинуся, i не роздеруть мене! - товк своє лис i поклав собi мiцно зараз завтра, в сам торговий день, побiгти до мiста i з торговицi вхопити курку. але сим разом бiдний микита таки перечислився. помiж коноплi та кукурудзи вiн залiз безпечно аж до передмiстя; , перескакуючи плоти та ховаючися мiж яриною, дiстався аж до серед мiстя. але тут бiда! треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збiгати на торговицю i вернути назад. а на вулицi i на торговицi крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, конi гримлять копитами, свинi квичуть, селяни гойкають - одним словом, клекiт такий, якого наш микита i в снi не бачив, i в гарячцi не чував. але що дiяти! наважився, то треба кiнчити те, що зачав. посидiвши пару годин у бур'янi коло плоту, що притикав до вулицi, вiн освоївся трохи з тим гамором. позбувшися першого страху, а надто роздивившися потроху, куди i як найлiпше бiгти, щоб осягнути свою цiль. лис микита набрав вiдваги, розбiгся i одним духом скочив через плiт на вулицю. вулицею йшло i їхало людей багато, стояла курява. лиса мало хто й запримiтив, i нiкому до нього не було дiла. "от пес так пес", - думали собi люди. а микита тому й рад. знiтився, скулився та ровом як не чкурне просто на торговицю, де довгим рядом сидiли жiнки, держачи на решетах, у кошах i кобелях (кобеля - торба) на продаж яйця, масло, свiжi гриби, полотно, сiм'я, курей, качок i iншi такi гарнi речi. але не встиг вiн добiгти до торговицi, коли йому настрiчу бiжить пес, з iншого боку надбiгає другий, там видить третього. псiв уже наш микита не обдурить. зараз занюхали, хто вiн, загарчали та й як не кинуться до нього! господи, яке страхiття! наш микита скрутився, мов муха в окропi: що тут робити? куди дiтися? недовго думаючи, вiн шмигнув у найближчi створенi сiни, а з сiней на подвiр'я. скулився тут i роздивляється, куди б то сховатися, а сам надслухує, чи не бiжать пси. ого! чути їх! уже близько! бачить лис, що на подвiр'ї в кутi стоїть якась дiжка. от вiн, недовго думаючи, скiк у дiжку та й сховався. щастя мав, бо ледве вiн щез у дiжi, коли надбiгли пси цiлою купою, дзявкаючи, гарчачи, нюхаючи. - тут вiн був! тут вiн був! шукайте його! - кричали переднi. цiла юрба кинулася по тiсненькiм подвiр'ї, по всiх закутках, порпають, нюхають, дряпають - лиса анi слiду нема. кiлька разiв пiдходили й до дiжi, але негарний запах, який iшов вiд неї, вiдгонював їх. вкiнцi, не знайшовши нiчого, вони побiгли далi. лис микита був урятований. урятований, але як! у дiжi, що так несподiвано стала йому в пригодi, було бiльше як до половини синьої, густо на олiї розведеної фарби. бачите, в тiм домi жив маляр, що малював покої, паркани та садовi лавки.
Вовчик-братик, собака