Хронологична таблиця життя и творчости т.г.шевченка

Хронологічна таблиця “Життя та творчість Тараса Григоровича Шевченка”

9 березня 1814 року – народження видатного поета .

Навесні 1837 року – Шевченко тяжко захворів.

22 квітня 1838 року – викуплений з кріпацтва.

Восени 1839 року – Шевченко знову тяжко захворів.

1838-1845 роки – наука в Академії мистецтв у м. Петербург.

1840 року – вийшов “Кобзар”.

1839 – 1841 роки – працює над поемою “Гайдамаки”.

1841 року – поема “Гайдамаки”.

1843 року – Шевченко приїздив на Україну.

Восени 1845 року – хворів на гарячку в Переяславі.

1845 року – написано п’ять поем :”Кавказ”,”Єретик”,”Великий льох”,”Наймичка”, “І мертвим, і живим… ” та всесвітньо відомий “Заповіт”.

5 квітня 1847 року – Шевченка заарештовано і відправлено до Петербурга.

Восени 1847 року – у вогких казематах Орської фортеці Шевченко захворів на ревматизм.

1847 року – був вміщений у лазарет.

1848 року – взяли в научну експедицію для вивчення опису Аральського моря.

1848-1858 роки –військова служба, в Окремому Оренбурзькомо корпусі.

17 жовтня 1850 року – переведено в Новопетровське укріплення .

1855 року – хворів на виснажливу малярію.

2 серпня 1857 року – поета було звільнено.

1858 року – було видано дозвіл про виїзд на Україну.

Влітку 1859 року – Тарас Григорович поїхав на Україну, в рідне село Кирилівку.

1859 року – в Лейпцігу вперше надрукована поема “Кавказ”.

10 березня 1861 року – Тарас Шевченко зайшов у свою майстерню, упав і замовк навіки.

22 травня 1861 року – тіло Великого Кобзаря перевезене на Україну і захоронене в Каневі на Чернечій горі.

Коли побачила бабку, яка без крильця не літала, подумки по­жаліла її. На цей раз ще й зробила один добрий вчинок: пришила крильце, яке хтось недоробив, щоб бабка змогла полетіти. «І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу до кінця», відчула, що «це дуже приємно — розпочату справу доводити до кінця». А потім закрутила гвинтик Недокватирці та вилікувала її, попереду Алю чекало багато інших дороблених справ. Також ми бачимо, що Аля смілива дівчинка, не побоялася проникнути у зачарований будинок Недочеревика, де книга вказала їй шлях додому. Коли виконувалися бажання, достатньо було загадати перенестися додому, та дівчинка не проказала цього. «Бо перед очима раптом постав стурбований Недоладько. Вона згадала його слова й уя­вила, як він чекатиме її на пустирі десять, двадцять і всі сто років». Тут проявилася вірність друзям, переживання за них, товариськість дівчинки. Коли побачила несправедливість та жорстокість Недорадника, боягузтво короля, вона обурюється : «А ви мовчите й дозволяєте йому робити такі жахливі ре­чі?!».

Подробнее - на -

Аля завжди нічого не могла доробить до кінця.
 Головним персонажем є дівчинка. Вона школярка, як і ми. Справжнє ім’я дівчинки Галя, але усі рідні та знайомі кликали Аля. Таке імення і прижилося. На вигляд вона була звичайнісінькою : «ластовиння на носі, дві кіски, ямочки на щоках. І моро­зиво любила, як усі». Ходила до школи. І характер мала б гарний, якби не одна дуже погана риса. Все, за що бралася, не доробляла до кінця. З причини чи без причини завжди відкладала на потім. Навіть випадок з подарунком для бабусі, а був це недошитий рушничок, нічого не навчив Алю. Ну, присоромлена прийшла вона додому. Сказала: «ось візьму голку й навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..», але обіцянка знову залишилася лише словами, вона і не думала доробляти рушничок. І, можливо, Аля надовго залишалася такою, якби не пригоди у казковій країні Недоладії. Тут вона зустріла друзів: Недоладька та Недопопелюшку. У дивній країні мусила сама відповідати за свої вчинки, проявляти кращі риси, виправляти погані. Аля вміє міркувати, є кмітливою, адже не розгубилася, хоч шлях був страшенно покруче­ний і весь у вибоїнах. «Але який би він не був, раз він є, то мусить кудись вести», — подумала Аля й рішуче рушила вперед.Коли побачила бабку, яка без крильця не літала, подумки по­жаліла її. На цей раз ще й зробила один добрий вчинок: пришила крильце, яке хтось недоробив, щоб бабка змогла полетіти. «І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу до кінця», відчула, що «це дуже приємно — розпочату справу доводити до кінця». А потім закрутила гвинтик Недокватирці та вилікувала її, попереду Алю чекало багато інших дороблених справ. Також ми бачимо, що Аля смілива дівчинка, не побоялася проникнути у зачарований будинок Недочеревика, де книга вказала їй шлях додому. Коли виконувалися бажання, достатньо було загадати перенестися додому, та дівчинка не проказала цього. «Бо перед очима раптом постав стурбований Недоладько. Вона згадала його  слова й уя­вила, як він чекатиме її на пустирі десять, двадцять і всі сто років». Тут проявилася вірність друзям, переживання за них, товариськість дівчинки. Коли побачила несправедливість та жорстокість Недорадника, боягузтво короля, вона обурюється : «А ви мовчите й дозволяєте йому робити такі жахливі ре­чі?!».     В кінці казки добро перемагає зло, жителі Недоладії з вдячністю згадуватимуть Алю. А вона ще має безліч справ вдома: попередити інших, чиї імена бачила у книзі «Справаномер». Тепер, коли слова дівчинки не будуть розходитися з ділами, вона матиме ще більше щирих друзів.