І! твір на тему " сирітське життя тараса шевченка" термі! об'єм твору півтори сторі

Будь-хто з нас розуміє, наскільки жахливою є доля сироти, адже поряд немає найрідніших — мами і тата. Не зміг обійти цієї теми у своїх творах і Т. Г. Шевченко.Пкро сирітську долю йдеться у багатьох творах Тараса Григоровича Шевченка. Він і сам рано залишився сиротою.
   Так, у вірші «На Великдень, на соломі...» протиставляється життя сироти та дітей, у яких є батьки. Тут він зображує розмову дітей, які хваляться між собою подарунками. Кожна дитинка має обновку: комусь мати курила стрічечку, комусь батько справив чобітки або свитинку. Але серед дітей були сирітка,яка  сумно гадає, чим їй похвалитись. І ось вона хвалилася: «А я в попа обідала». Більшої радості ця сирітка не знає. Сумно стає від цих слів.
   Майстерно Тарас Шевченко виливає смуток і біль, який пережив сам, і змушує це пережити читача.
       Увесь вірш пройнятий співчуттям до дівчинки. Недарма автор вживає такі ніжні та ласкаві слова: сирітка, сиріточка. На жаль, сирітська доля була важкою не тільки за часів Тараса Шевченка, а й зараз.
      Хочеться, щоб у кожної дитини були батьки та ніхто не зазнав гіркої сирітської долі.

Було вже: 

http://tvori.com.ua/obraz-marusi-churaj-v-ukra%d1%97nskij-literaturi/#ixzz4MhsItqqI

Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах», — каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині й гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «її пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».

Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно. У залежності від художньої мети твору письменники по-різному трактують отруєння Марусею Гриця. М. Старицький стверджує, що для Марусі кохання до Гриця — мета її життя. Вона не згодна ні за яких умов розлучитися із своїм коханим, а тому готує отруту для них обох. Смерть повинна була поєднати закоханих навіки, бо у другому потойбічному світі немає «ворогів», і нікому буде вже їх розлучати. Проте Гриць помилково випив увесь трунок і помер сам. Маруся збожеволіла.

О. Кобилянська картину отруєння Гриця залишає поза сюжетом твору. А читача наводить на думку, що Тетяна (читаємо Маруся) власноруч зібрала зілля і отруїла Гриця, помстившись хлопцеві за зраду. Не даремно ж письменниця дає їй прізвисько Туркеня. Вона запальна, рішуча, здатна на високі почуття, не розуміє брехні, не прощає зради. Сама також гине.

Маруся Чурай Ліни Костенко не має нічого спільного із помстою, злочином. Вона — митець. її душа співає піснями народу. Вона здатна на страждання, на помсту — ні. Отруту героїня роману приготувала для себе, бо не могла більше складати пісні, душа боліла, покривджена Грицевою зрадою. Німий поет — то вже не поет. Маруся хотіла отруїти себе, а Гриць випив отруту випадково. Смерть коханого ще більшою мірою покріпила страждання. Після його смерті Маруся не написала жодної пісні, і навіть після того, як її виправдав суд, — померла, бо не виправдала сама себе.

"Ай дитина ж то вийшла - на славу! Повновиде, чорняве, головате,
розумне.. . Тiльки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. " "Оце, було,
Мотря чи Оришка скаже: "Подай, Чiпко, води! " або - ножа, або - веретено.. .
- то вiн i почне: "А де ж воно лежить, чи стоїть? " Отак розпита? , повагом
устане, повагом пiде, пiднiме й повагом подасть... " "Дуже любив Чiпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова
знаходила немалу роботу. " "Та не такий же й Чiпка вдався, щоб його можна було бiйкою спинити.
Спершу-таки боявся матерi, а далi - звик уже й до бiйки, хоч як вона
глибоко iнодi в серце впивалася, до живих печiнок доходила.. . Ой, злий же
вiн був тодi! Ой, лютий! Вiн би змiг, - матерi очi видрав, або сам собi що
заподiяв, якби не баба... "