Виписати худ.засоби із твору слово про похід ігорів надо

У «Слово про похід Ігорів» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії. Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники – як поему (поетичність метафор і порівнянь, ритмічна будова значної частини тексту, багата символіка) або повість.Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.

Автор

Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна.

Техніка написання «Слова…». Видання твору

Віднайдений текст «Слова…» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер.

Згодом О. І. Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії.

1792р. – час відкриття рукопису;

1800р. – перше видання «Слова…».

Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).

Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.

«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.

Характерні риси «Слова…» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):

-проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора;

-історичне тло створюється у протистоянні ворогу;

-у центрі боротьби стоїть держава;

-епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність; .

-з повагою мовиться про родоначальників;

-герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.

Історична основа

Невідомий автор розповідає про похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р.

Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів.

Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі.

Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. Великий князь київський Святослав з до ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.

Композиція

•Вступ (пісня Бояна) – рбздуми автора над манерою описування подій.

•Основа частина (кілька оповідань):

-виступ Ігоревої дружини;

-похід;

-битви з половцями;

-сон і «золоте слово» Святослава;

-«плач Ярославни»;

-втеча Ігоря з полону;

• закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).Образи «Слова…»

Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін.

Людські характери змальовано скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря – хоробрість, у Святослава – мудрість, у Ярославни – вірність.

Руська земля: Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Донець, Дунай, Чорне й Азовське моря, міста Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль, половецькі степи, тощо – усе набуває людських рис, оспівується з використанням мотивів давньої слов’янської міфології.

«Криваві зорі світ провіщають; чорни тучі з моря ідуть… Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають».

Князь Ігор.Автор «Слова» відроджує героїчний образ Ігоря — полководця, вождя, який вийшов у похід за землю Руськую.

Затемнення сонця – авторський поетичний прийом, за до якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями XII ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни.

Ігор Святославич – чесний і відкритий, гордий і відважний, мужній і рішучий, вольовий, зневажає смерть, полон для нього – найбільша ганьба («Лучче ж потятим бути, аніж полоненим…»), але необачний, надміру запальний.

Святослав – великий державний діяч, справжній патріот і благородна людина, мудрий, хоробрий, висуває ідею єдності руських князів з метою зміцнення КИЇВСЬКОЇ держави.

Ярославна

(справжнє історичне ім’я – Сфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) – єдиний жіночий образ твору. Вірна й самовіддана дружина князя Ігоря, наділена моральною красою, глибоким ліризмом, здатна на самопожертву заради коханого, усієї держави. Вона звертається до сил природи (Дніпра-Славутича, Вітру, Сонця), щоб ті послабили полонські муки не лише її чоловіка, а й інших воїнів-русичів. Ярославна – заступниця всіх воїнів Київської Русі.

Объяснение:

Макеева Анастасия, 14 лет 9 класс (Конкурс рецензий)

Первый раз я прочитала это произведение в 5 летнем возрасте и, надо сказать, была разочарована. Сюжет показался мне неинтересным и предсказуемым, а главная героиня (кстати, ее нежное имя Ассоль также было каким-то неприятным для меня, как будто соль просыпали) она раздражала своей слепой верой в ожидание чуда – как мне тогда казалось, именно это и было ее главной заслугой.

Понимание «Алых парусов» пришло позднее: перечитав это произведение уже в 13 летнем возрасте, я поняла, что это не только романтическая сказка, но и философская притча. Эта книга не просто рассказывает счастливую историю любви двух людей, которым посчастливилось обрести друг друга, она говорит нам о Счастье и о Чуде(именно с большой буквы), которые можно сотворить человеческим трудом (вспомним слова Грэя о том, что свой рай он создаст собственными руками).

Пересмотрела я и свой взгляд на образ главной героини: Ассоль, живущая в чуждой ей среде, сумела остаться сама собой, несмотря на все издевки, сохранив свою летящую душу и главную мечту. Именно поэтому, а не из-за безмолвного ожидания, к ней и пришло ее Чудо, которое сотворил для нее Грэй.

Книга написана Александром Грином на одном дыхании, собственно говоря и читается она так же.«Алые паруса» – это и волшебная история и яркая, праздничная повесть. Это необыкновенно красивая книга, говорящая о прекрасных вещах: начиная с описания главной героини с неправильным, но необыкновенно милым лицом, и заканчивая перечнем экзотических грузов, которые любил возить капитан Грэй.

В центре романа стоят яркие романтические образы главных героев, которые оттеняны второстепенными персонажами

Писатель мастерски, строит композицию своего произведения, рисуя выразительные эпизоды, раскрывающие как суть происходящего, так и формирование характеров главных героев – это и сцена мести Лонгрена трактирщику Меннерсу, и встреча маленькой Ассоли с Эглем, и работа Артура Грея юнгой у капитана Гопа. И все эти краткие вставные новеллы ведут к кульминации произведения – неожиданному появлению над морем сияющих парусов, от которых сжимается сердце не только у Ассоли, но у миллионов читателей разных поколений.

Простой и лаконичный язык этой книги я бы определила как «небанальный». Автор находит необыкновенно оригинальные эпитеты и метафоры расцветить сюжет новыми красками. Чего стоит такие определения как «звонкая душа Грэя» или «счастье пушистым котенком поселилось в ее груди».

И в заключении еще одна цитата из книги: рассуждая о чудесах, капитан Грэй говорит, что их можно творить с улыбки, прощения или вовремя сказанного нужного слова». Давайте прислушаемся к этим словам, чтобы в нашей жизни стало больше праздника или, говоря языком Грина, Чуда.

Чарівна ніч перед Різдвом в однойменній повісті М. Гоголя починається з фантастичної події. Із труби однієї з хат повалив чорний дим і разом із ним вилетіла верхи на мітлі відьма. Там, де вона пролітала, зірки зникали одна за одною. Незабаром відьма набрала їх повний рукав. Чорт, що також з'явився у нічному небі, обпікаючи руки, схопив місяця та й сховав його до кишені. І тому зробилося так темно, що нічого вже не можна було розгледіти. Навіть дорогу до шинку важко було знайти.

Досхочу побавившись у небі й відчувши холод, відьма прослизнула у трубу хати й перетворилася на звичайну собі жінку на ім'я Солоха. Вона славилася у селі тим, що вміла причаровувати до себе статечних козаків. Чорт слідом за Солохою через пічну трубу проникнув до хати.

Чого тільки не буває у святкову ніч! То ж і коваль Вакула мандрує з Диканьки до Петербурга верхи на чорті, щоб дістати для своєї коханої Оксани черевички самої цариці. Зустрівшись у столиці з запорожцями, парубок потрапляє до царського палацу, і цариця дарує йому невимовно красиві черевики.

А яке ж свято обходиться без жартів і сміху! Сміються парубки та дівчата, ходячи з колядками від хати до хати. Сміється й читач над козаками, які у різдвяну ніч вирішили навідатися до Солохи на вогник. Ніхто з Солошиних гостей: ані голова, ані дяк, ані чорт, ані Чуб - не хотіли, щоб їх там хтось бачив. То ж Солоха ховає своїх кавалерів у мішки з-під вугілля. І такий комічний вигляд вони мають, коли їх дістають із тих мішків парубки та дівчата, думаючи, що там лежать паляниці та ковбаси!

Сміється читач і над пузатим Пацюком, що віддавався святковій трапезі у дуже незвичайний б. Він сидів на підлозі по-турецьки перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками, і сьорбав з миски юшку, хапаючи час від часу зубами галушки. А вареники самі летіли з миски прямо в роззявлений рот Пацюка, який обтяжував себе лише жувати та ковтати їжу.

У ніч перед Різдвом чорт, який хотів посміятися з людей, був ошуканий сам. Замість того, щоб дошкулити Вакулі, якого він ненавидів за малярські здібності, нечистий виконує всі бажання коваля та ще й одержує в нагороду три удари хворостиною по спині.

Повість М. Гоголя "Ніч перед Різдвом" входить до першої збірки письменника "Вечори на хуторі біля Диканьки". В цих повістях автор змалював милу його серцю Україну, де він народився та виріс. У них химерно переплелися давні легенди й картини життя простих українців, фантастичне й комічне.