Познач складносурядне речення. а. як боїшся горобців, то не сій проса. б.не кивай на сусіда, коли сам спиш до обіда. в.нема поганої роботи, є погані люди. г. ти йому про діло, а він тобі про козу білу.

Г) з'єднане сурядним сполучником)

Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті. 

Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір. 

Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками. 

Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. 

Мелашка : 
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на 
червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, 
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, 
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та 
червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні 
брови, густі-прегусті, як шовк. 

Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.

У своєму відносно короткому житті кожна людина намагається зробити якомога більше для себе, для своїх близьких та для усіх оточуючих. Кожна людина ще з дитинства намагається само затвердитися, пізнати найбільш корисного, нового і цікавого, я ставши дорослою, передати усі свої знання майбутньому поколінню. Крім того, кожен з нас, ставши дорослим, обов’язково замислюється над сенсом свого життя, над тим, що він від нього хоче отримати. Кохання, здоров’я, багатство, владу над іншими людьми, багато іншого, що кожен з нас вважає пріоритетними цінностями свого життя. І дійсно, кожна людина має право визначати власні цінності і вирішує, що їй зробити, щоб не залишився марним прожитий час, щоб не був він витрачений на безглузді дрібниці. Саме такі питання піднімає у своїй повісті-притчі «Планетник» український письменник Б. Харчук.