Переказ 2 розділу "гуси лебиді летять"м.стельмах

На думку інших людей , ще одним дивацтвом було в хлопця бажання читати.Бо Михайлик перечитував все. В одній з книжок описувалося здичавіння чоловіка, який покинув місто. Він оселився в степу, орав землю і навіть чоботи став мастити дьогтем. Тоді ще не всі знали, чим ще, крім дьогтю мастити чоботи Хоча мати й гримала часто за те, що хлопець не може відірватися, мов заворожений, від книжки, і грозилась викинути їх у піч, та все ж читання не припинялось. Навесні мати починала діставати з комори, скрині, сипанки, з—під сволока і навіть з—за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе посеред літа поміж зеленого зілля. Насіння для неї було святим. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить, чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого". Це мати навчила любити землю, роси, ранковий туман, любисток, м'яту, маковий цвіт і калину, "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і яку розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль". В роки розрухи через село проходили різні люди. Одні тікали від голоду, інші шукали кращої долі, треті — заробітку. Одного разу через село йшла жінка з хлопчиком. "їхні страдні, виснажені обличчя припали темінню далеких доріг і голоду". Назавжди запам'ятався хлопцеві той, "хто в її материнству, її дитині скибку насущного хліба". Малому хлопчику було дивно й боляче гати байдужість дорослого, і він простягнув голодній дитині жменю гарбузового насіння, що витяг зі своєї кишені. Я знаю що твір вийшов дуже довгий але якось так)))

Гарна, вродлива

«Чорнобрива дівчина»

«Карі оченята. Біле личко»

Повністю віддається почуттям

«Полюбила чорнобрива козака дівчина»

«Якби знала, що покине було б не любила»

«Чуло серце недоленьку, сказати не вміло»

Щира в почуттях

«Обоє раденькі... »

«Легше, мамо, в труні лежать, ніж його побачить».

Страждає від розлуки

«Не співає — сиротою білим світом нудить»,

«Без милого сонце світить — як ворог сміється»

«Дивилася чорнобрива, сохла і мовчала»

Зневірена, засліплена горем

«Сохне вона, як квіточка»

«Тяжко мені, тяжко!»

Не має розуміння зі сторони матері, одинока

«Чи не била мати»

Ніхто не спитає: «Де ти була, що робила?»

«Чого в'янеш, моя доню?» стара не спитала»

«Мене мати хоче дати за старого заміж»

Вірність почуттям

«Не хочу я панувати, не піду я, мамо!»

Привітна, ввічлива

«Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько»

Любляча донька

«А хто ж її головоньку буде доглядати?

«Хто догляне, розпитає, на старість

Забобонна, втратила віру, почуття обов’язку, занижена самооцінка

«Пішла вночі до ворожки»

Емоції переважають над осмисленням дійсності

«Без милого скрізь могила...»

«Скажи йому, що загину, коли не прибуде!»

Розгублена, невизначеність поступків

«Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..»

Не бачить виходу з ситуації, безпорадна перед незгодами

«Пішла б же я утопилась жаль душу згубити... »

«Ні! Вже не вернуся!»

«Там десь милий чорнобривий співає, гуляє, а я плачу, літа трачу, його виглядаю»

Мартин Боруля – головний герой однойменної трагікомедії Івана Карпенка-Карого, заможний хлібороб, який домагається втрачених дворянських прав. Характер Мартина Борулі: не є скнарою і не знущається з бідніших за себе, має безглузде бажання будь-якою ціною стати дворянином і не бачить перепон на його досягненні. Його комізм полягає у несумісних із його мужицьким вихованням та освітою дворянськими звичаями та ведення життя. Він прагне захистити свою гідність і оберегти дітей від тяжкої селянської праці. Ставлення до інших: зневажає Красовського, наївно довіряє повіреному Тренделєву, любить свою сім’ю і прагне для неї кращої ,дворянської, долі, але не зважає на бажання родичів, якщо вони стають на заваді його меті. Ставлення інших до Мартина: Тренделєв його дурить, родичі та друзі його не розуміють і хочуть, щоб він знову став звичайним чоловіком без бажання бути дворянином. Ставлення автора до Мартина: за прототип Мартина було взято батька автора. Цим Іван Карпенко-Карий показує своє ставлення до прагнень батька, а саме комізм ситуації, використовує іронію та сатиру. Моє ставлення до Мартина Борулі: цього героя можна зрозуміти, бо він лише хоче безхмарного майбутнього для своєї сім’ї. та бажання мусять поєднуватися з можливостями їх втілення чого не хоче робити Мартин. Це неправильно, ось чому головний герой виглядає комічно.