Про що можуть розповісти дерева -очевидці історічних подій

А коли це не подіяло, він хльоснув її своєю міцною ручищей по ніжному стволу. Берізка похитнулася і, не зронивши ні слова, відійшла на безпечну відстань.Всі підневільні, затамувавши подих гали цей поєдинок.Тоді дуб, улесливо посміхаючись, підніс Березі букет чудових хризантем і знову сказав:- Ти мені потрібна! Хто мені буде підраховувати прибуток, хто буде розмовляти з моїми працівниками?! ..Несподівано з'явилася юна Дубиха, ніхто й не помітив, коли вона встигла вирости і подорослішати. Осінь вступала у свої права, і листя у юної спокусниці забарвилася в малиново-червоний колір, а листя у неї були - чудо: витончені, злегка нагадують кленові.Дуб оторопів і забув про все на світі - він не відводив погляду від молоденької кокетки.Минуло кілька років. Юна особа, з роду червоних дубів, безперешкодно панувала в парку. Могутній дуб, перетворившись на покірного слугу, мовчки зносив примхи долі, що випали на його долю, згадуючи щасливі часи, коли його обожнювала наївна берізка.Молода тіранка жила в своє задоволення - неподалік юні червоні дубки з благоговінням ловили погляди своєї пані.Береза, навчена життєвим досвідом, перебралася з паркового свавілля у двір привітною господині і спокійно доживала віку, розповідаючи численні історії з паркової життя.Якось восени, гуляючи в старому парку, я звернула увагу на дуб, якому було не менше ста років. Дерево у розквіті сил, як для дубової тривалості життя, але якимось пригнічено і нерадісним він здавався. Неподалік милувалося своїм багряним шатами молоде деревце - дубок з роду червоних дубів.Вийшовши з парку, в одному з дворів побачила літню березу - ще струнку красуню. Вона легенько перебирала своїми жовто-бурштиновими листочками, немов за до розмови. Я прислухалася, і ось яку історію вона мені повідала ...У старому занедбаному парку безроздільно панував могутній дуб. Він методично примножував своє багатство, не гребуючи ніякими засобами. Всі дерева і чагарники зобов'язані були здавати йому урожай. Горобина недовго красувалася своїми яскраво-помаранчевими плодами, глід не встигав досхочу нагодувати своїх помічниць-птахів - всевидюче дуб все підгрібав під себе.Знаючи про корисні властивості і квітів, і плодів бузини, господар парку злився і розмірковував, що ж вигідніше: квіти обдерти або дочекатися ягід.Більше всіх діставалося ніжним белоствольная Берізка: дуб безжально обривав їх нирки і викачував сік - аптекарі щедро платили за цей товар. Багато деревця гинули, не встигнувши зацвісти і залишити після себе потомство.Правда, одну березу цей парковий варвар визнавав: сподобалася вона йому за розум і лагідний характер. Ось береза, по наївності своїй, і потрапила в його мережі: довгі роки вірою і правдою служила, щосили намагаючись зберігати справедливість. Де хитрістю, де ласкою вона, як могла, домагалася зменшення поборів і дбайливого ставлення до рослин.Але ... всьому буває межа - прозріла і береза: втомлена, змучена вона вирішила покинути тирана.Ось тут-то ображене самолюбство і показало себе у всьому своєму неподобстві.- Ти мені потрібна, - говорив він і ніжно посміхався.

чоловік відводить свого старого кота, вже не здатного ловити мишей, до лісу. той зустрічає лисицю і називає себе паном коцьким. лисиця просить кота бути їй за чоловіка і він погоджується. коли лісові звірі, заєць, вовк, ведмідь і кабан, цікавляться хто оселився в лисиці, вона розповідає, що це сильний і сердитий пан коцький. звірі хочуть побачити пана коцького та вирішують запросити його на обід. коли обід зготовано, вони один за одним вигадують відмовки аби не бути присутніми, оскільки бояться пана коцького. звірі присилають до лисиці зайця, котрий і передає запрошення. лисиця погоджується пана коцького, але застерігає щоб усі добре сховалися. нявкіт кота звірі сприймають за слова «мало! мало! ». кабана кусає комар, той крутить хвостом, а кіт, думаючи, що це миша, кидається на кабана. налякані звірі тікають і бідкаються, що пан коцький ледве їх усіх не поїв.

Чоловік відводить свого старого кота, вже не здатного ловити мишей, до лісу. той зустрічає лисицю і називає себе паном коцьким. лисиця просить кота бути їй за чоловіка і він погоджується. коли лісові звірі, заєць, вовк, ведмідь і кабан, цікавляться хто оселився в лисиці, вона розповідає, що це сильний і сердитий пан коцький. звірі хочуть побачити пана коцького та вирішують запросити його на обід. коли обід зготовано, вони один за одним вигадують відмовки аби не бути присутніми, оскільки бояться пана коцького. звірі присилають до лисиці зайця, котрий і передає запрошення. лисиця погоджується пана коцького, але застерігає щоб усі добре сховалися. нявкіт кота звірі сприймають за слова «мало! мало! ». кабана кусає комар, той крутить хвостом, а кіт, думаючи, що це миша, кидається на кабана. налякані звірі тікають і бідкаються, що пан коцький ледве їх усіх не поїв.