Твір на тему "чому я вибрала волейбол"

Я люблю рухливі ігри, у тому числі з м'ячем. А найулюбленіший вид спорту - це волейбол. Ми часто граємо в нього на уроках фізкультури в школі. Ще ми з друзями натягуємо сітку у дворі, збираємо дві команди і кидаємо м'ячик. Це заняття мені подобається набагато більше, ніж сидіти на лавці і базікати ногами з нудьги. На пляжі або на природі ми теж любимо пограти у волейбол. Правда, без сітки це не так зручно.
Мені подобається ця гра, тому що у неї достатньо прості правила. Треба приземлити м'яч на половині команди-суперника. При цьому не можна штовхати м'яч ногою, можна тільки відбивати його руками. Недарма слово «волейбол» означає «літаючий м'яч». Виграш вважається за очками, так що завжди є шанс змінити рахунок на свою користь.
Волейбол розвиває спритність і силу рук, швидкість реакції і точність окоміру, а ще уважність. У тих, хто багато грає у волейбол, добре розвинена координація рухів.
Оскільки бити м'яч ногами не можна, то не потрібно бігати по майданчику стрімголов, як у футболі. Але ноги все одно тренуються, коли підстрибуєш вгору, як на пружинах. Рухи волейболіста легкі, витончені і красиві. І ця гра не з тих, що забирають дуже багато сил.
Тому я більше люблю грати в волейбол самої / (самому), ніж дивитися змагання по телевізору, наприклад. Хоча буває цікаво і по гати за іншими, адже волейбол входить в програму Олімпійських видів спорту.
Волейбол - дуже азартна гра, вона міцно об'єднує гравців однієї команди. Тут треба боротися за команду, переживати за удачу всіх. А перемога приносить мені масу задоволення, яке можна розділити зі своєю командою!

Спочатку, коли тільки лиш дочитаєш твір, здається, що Дон Кіхот бідний безумець, що потонув у вирі власних мрій. Чоловік в 50 років раптово втрачає глузд і вирішує, що він ніхто інший, як лицар! Звучить абсурдно, але роман Мігеля де Сервантеса показує нам саме цю картину. Хоча може тут все значно глибше?

Дон Кіхот – збіднілий ідальго, який, начитавшись лицарських романів, схибнувся і став думати, що він і є лицар і віднині мусить здійснювати славні подвиги в ім’я своєї дами серця – Дульсінеї Тобоської. Дон Кіхот покинув реальний світ і занурився у світ власних фантазій. Чому він це зробив? Звичайно ж тому, що його не влаштовувало його власне життя. Проміняти бідну реальність на багату уяву – хіба в наш час не можна зустріти чимало таких прикладів? А Дон Кіхот, можливо, був одним з перших, хто наважився на таку “сміливість”. Тим не менш, він хотів робити добро іншим людям, а не тільки собі. І дарма, що часом це виглядало смішно і безглуздо, головне – його світлі помисли. Тож постає питанням чи справді Дон Кіхот безумець чи він просто мрійник, якого не задовольняли реалії його життя? Я думаю, що другий варіант і є відповіддю на запитання.

Чи є в сучасному світі такі самі Дон Кіхоти? Звичайно є. Сучасний світ дуже багатогранний. Часто він може видатись дуже складним і тому людині легше поселитися в своєму вигаданому світі, ніж жити в реальному. Боротися за добро здається дуже важкою справою, тому краще звершувати ці справи в своєму маленькому світі, де все видається набагато легшим і простішим. Мрійники Дон Кіхоти живуть на всіх континентах і є різними за віком: підлітки, дорослі і навіть люди похилого віку. Так легше, так краще, так простіше. Але чи не краще наважитись жити в реальному світі? Скинути з себе полуду донкіхотства і робити щось хороше для себе і своїх ближніх тут і зараз, а не лише в своїх фантазіях? Я вважаю, що реальність краще, ніж будь-які мрії. А людям-Дон Кіхотам я можу лише дати пораду – насмільтесь покинути свій фантастичний притулок і ви побачите наскільки прекрасне реальне життя!

Зоология и насекомые. «Отпустите нас к бабушке!»

Когда мы сдали экзамены и перешли в шестой класс, учительница ботаники и зоологии Ирина Семеновна предложила нам во время каникул собрать коллекцию насекомых. Это было нам с Митьком на руку, потому что мы давно мечтали поехать в деревню, где жила Митькова бабушка. После долгих уговоров родители нас отпустили туда.

Знакомство с будущим мастером спорта, а также с бабушкой, энтузиастом музыкального образования и дедом Трофимом

Митько сиял, восхваляя свежий деревенский воздух, хоть автобус, проезжая мимо, напустил нам в лицо облако пыли и копоти.

Вдруг возле нас остановился парень лет четырнадцати с велосипедом начал насмехаться над нашим снаряжением - рюкзаками, сачками. Представился будущим мастером велосипедного спорта международного класса Василием Трошем и помчался.

Мы добрались до бабушки, познакомились с соседом дядей Игнатом, который играл на трубе, и дедом Трофимом.

Озеро. Змеи любят сено

Мы идем с нагруженными едой рюкзаками до лесного озеро на свободную жизнь. По дороге нас чуть не сбивает тот проклятый велосипедист Вася.

Нашли какую-то бесформенную кучу, которая оказалась бывшим шалашом. Митько сначала потыкал палкой, боясь, что там скрывается змея. Убедившись, что все чисто, мы быстро отстроили шалаш.

Таинственный и, бр-р-р-р, - какой страшный. Хороший парень. Нервные могут дальше не читать

Мы приходили к озеру каждый день, купались, вилежувались на сон. Как-то мы застали на своем месте велосипедиста. Вася поздоровался и сказал, что в знак примирения решил подарить нам камушек янтаря с мушкой внутри, который он нашел на дне озера. Роз повел, что про это место идет плохой слух. В озере, очевидно, живет какой-то страшный зверь. В году здесь пропал теленок. На песке иногда видны огромные следы, а стволы деревьев покрыты царапинами, как от когтей.

Вот и думайте! Возможно, это что-то такое, как в озере Лох-Несс в Шотландии?

Я укрываю себя позором. Великий зоолог

Мы решили раскрыть тайну чудовища и начали ночью дежурить. Я стоял на страже первый. Хотелось спать, было страшно. Присел на минуту и уснул. Проснулся от насмешливого Митькового голоса. Митько обругал меня и стал дежурить сам. Меня мучили угрызения совести. Когда я выбрался из шалаша, то увидел, что Митько сладко спит.

Утром мы увидели следы огромных лап. Решили взять в библиотеке книги и почитать, что это могло быть.

Раздел VI, который проливает свет на наших предков и еще на несколько. Ну и Митько!

В библиотеке мы бывали чуть ли не каждый день. И вычитали о страшных варанов на острове Комодо в Индонезии, о выхухоль - древний вид третичного периода, сохранившийся до наших дней, и еще много чего. Митько даже выдвинул предположение, что на месте нашего было доисторическое пресноводное болото. Ведь именно здесь Вася нашел янтарь! А если вспомнить, что село называется Юрковка, не от юрского периода? Я немного посмеялся с этого и предложил назвать чудовище в его честь Митькозавром. Митько скромно возразил и сказал, что тогда пусть будет Митькозавр Стеценко из Юрковки.

На берегу снова появились огромные следы и перья съеденной вороны.

Операция «Курица» проваливается вместе с дедом Трофимом

Митько вспомнил прочитанное о том, как охотятся на тигров. Привязывают приманку - козленок, а сами сидят в засаде. Я добавил, зл некоторые племена роют на тропе яму, маскируют ее, и зверь туда падает.

Стали думать, кого использовать как приманку. Козлят нет, козу в лес не затащишь. Решили, что это будет курица. Еле-еле ее поймали. Я вырыл глубокую яму на тропе. От кола на дне отказали - чудовище нам нужно живое. И привязана курица и не думала квохтать, сколько мы ее не поощряли.

Стемнело. Хотелось кушать. Вдруг послышался человеческий вскрик. Это оказался дед Трофим - он принес нам от бабушки молока на ужин. Дедушка ругался и недоумевал, кто вырыл на дороге яму. Мы не признавались. А тут еще и курица вдруг заквохтала вовсю. Дед Трофим изумился, что курица так далеко забрела, и попросил завтра принести и курицу, и лопатку, которой завернем яму, чтобы еще никто не попал.