Твир чому можна навчитися у л украини

Не здаватися та не забувати хто ти.Ти українка(українець).Тож будь единим цілим з Україною.

Українська «химерна проза» Химерна проза стала досить помітним явищем у потоці україн­ської літератури 70-80 pp. XX ст. Можна окреслити умовно певні «крайні точки» цього явища: від роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» 1958 р., до творів В. Шевчука «Дім на горі» та «На полі смиренному» (1983), охоплюючи широкий простір справді неординарних спа­лахів — В. Земляка «Лебедину зграю», «Левине серце» П. Загребельного, Є. Гуцала «Позичений чоловік...», «Оглянься з осені» В. Яворівського.Термін «химерний» з’явився в 1958 р. разом із романом з народ­них уст О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа молодиця». На той час це — єдиний твір, у якому наскріз­ним, центральним елементом поетики була саме умовність. Уже з перших сторінок роману О. Ільченка читач потрапляє в химерну атмосферу, де діють Господь Бог, святий Петро, безсмертний козак Мамай, Чужа молодиця (тобто Смерть), з усіма казковими героями трапляється безліч дивних, часом фантастичних пригод. Оповідь ведеться від першої особи. Це нагадує казку, де відчу­вається присутність автора, іронічного сучасника, який оповідає в розважливій формі про якісь давноминулі події. Гумор і без­ліч його відтінків (тонка іронія, сарказм, карикатура, бурлеск і травестія, гротеск) виступають основоположними принципами.Після роману О. Ільченка була перерва в 13 років, а в 1971 р. В. Земляк ніби відроджує це явище, хоча химерною свою дило­гію «Лебедина зграя» та «Зелені Млини» він не називає, це уже критики активно використовують цей термін.Суть найпоказовіших рис, які дозволяють об’єднувати окремі твори в химерні полягає в особливостях оповідної манери, де завжди присутній всюдисущий, іронічний, усезнаючий опові­дач, тобто бачимо тяжіння до особливостей усного мовлення, простежуємо перехрещення різних планів бачення, що зумов­лює складні стилістичні ефекти — хронологічну непослідовність у викладі матеріалу, зміну тональностей — від комізму до глибо­кої лірики й драматизму, а то й трагізму, загальну романтичну піднесеність, композиційну розкутість, вільні комбінації з часом, власне часові маніпуляції.Український химерний роман завжди ставився в контекст інших літератур, зокрема романів Гарсіа Маркеса, Ч. Айтма­това, Н. Думбадзе, Й. Друце, В. Василаке, А. Бела, Ю. Ритхеу, В. Сангі тощо.Витоки химерного роману сягають іще «Енеїди» І.П. Котля­ревського, яка утвердила в українській літературі нові принципи художнього освоєння дійсності, народний світогляд. Близькими є також «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, «Марко у пеклі» О. Стороженка, «Співомовки» С. Руданського, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського, «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя. При всій різності цих творів, співзвучності знаходимо у високому синтезі набутків народної творчості з літературними прийомами, в осмисленні фольклорного світобачення. Отже, ми можемо говорити про націо­нальні витоки, власне підґрунтя химерної прози, яка не була запо­зичена. Це явище являє собою синтез національних фольклорних набутків і літературної традиції. Тому найвідповіднішим цьому явищу є і сам термін «химерний».Химерна проза — письмо, насичене міфологічністю, філософ­ськими роздумами, художньою умовністю.Ознаки химерної прози:1.    Використання міфів.2.     Міф не має хронотопу.3.     Присутність химерних образів.4.     Межа між світом реальним та ірреальним стерта.

Объяснение:

1 - А

2 - Г

3 - Б

4 - А

5 - В

6 - А

7 - Кожна людина має певні проблеми, коли вона знаходиться в суспільстві. Суспільство влаштоване таким чином, що в ньому завжди є місце для запеклої конкуренції. Економічна теорія впевнено говорить нам про те, що ресурси нашої планети обмежені, тоді як потреби людини кордонів просто-таки не мають. Саме з цієї причини люди і спільноти конкурують між собою постійно, намагаються отримати якісь вигоди для себе, тим самим позбавивши цих вигод інших людей і спільноти.

Приблизний приклад всьому сказаному вище було наведено авторів у його цікавому творі «Білий кінь Шептало». Красивий білий кінь по імені Шептало займався зовсім не властивою для себе справою – був звичайним тягловим конем. Як відомо, коні бувають різні, білі коні надзвичайно рідко використовуються для важкої роботи, до неї, як правило, залучають інших коней. Тим не менш, волею доль Шептало опинився в ситуації, де йому довелося виконувати дійсно важку роботу. Природно, Шептало не міг бути цим задоволений. З одного боку, він розумів, що тяжко працювати – це не його справа, з іншого боку, він змирився зі своєю долею. Втім, він розраховував хоча б на якусь повагу. А ось поваги до нього не було, адже коня навіть били незаслужено. Зрештою, тварина не витримала і просто втекла від своїх господарів. Правда, потім коню довелося повернутися через власне почуття підвищеної відповідальності.

8 -  https://dovidka.biz.ua/vitka-galya-abo-povist-pro-pershe-kohannya-tsitatna-harakteristika/ (тут все описание)

9 - Людина — продукт соціалізації і насамперед людина стає людиною завдяки спілкуванню. Людство знає чимало прикладів, коли дитина, потрапляючи в ранньому віці в середовище тварин, виживала, але не ставала людиною в повному розумінні цього слова. Причина — відсутність можливості наслідувати і, особливо, спілкуватися з людьми. Отже, спілкування має величезне значення як для становлення людини, так і для її подальшого життя в суспільстві.

Головна особливість спілкування — взаємодія. Процес спілкування охоплює соціальну взаємодію членів суспільства — їх спільну діяльність, інтеракцію і власне комунікацію. Упорядкованість досягається за до правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, люди повинні рахуватися із соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві, колективі.