Чи можно вважати образ василя типовим? доведіть свою думку.​

розділ «срібний чоловічок».

герой твору слідкує за срібним чоловічком, який здається йому дивним. хлопець намагається його спіймати, але йому не вдається. після дощу затекла хата, де мешкає герой, тому він дивується краплям, тій чарівній музиці під час їх падіння до тазика та ночв. сонячне кіно — посягання піратами на красу вишневих пушинок. срібного чоловіка — бумса, пушинкам. сумування хлопця з приводу шкоди, якої він завдав метелику. повага хлопця до бумса.

розділ «сопуха».

сопуха — істота, якою лякають дітей. ставлення хлопця до сопухи. герой у пошуках кудлатої істоти. чарівний світ, який побачив хлопець за хатніми дверима у дворі. герой спостерігає за живими істотами (народом), що оточують його.

розділ «крилаті дерева»

льонька є матері готувати обід — підкидає сухе бадилля у піч. мрія хлопця про море і особистий пароплав. глипа підстрелив собаку льоньки рекса. хлопець не розуміє, як рекс міг напасти на глипу, якщо собака був дуже лагідним, спокійним навіть до будь-якої свійської тварини. рекс для льоньки був найкращим другом, якого хлопець втратив.

розділ «».

несподіване знайомство льоньки з біля річки. хлопчик спостерігає за цікавою для нього людиною. друзі будують греблю на річці, якій дали персональну назву — лопотуха. льонька дізнається про смертельну хворобу . друзі домовляються наступного разу зробити водяний млинок.

розділ “ніна”

сумування льоньки через власну самотність. не з’являвся, бо дуже хворів, про що хлопець дізнався пізніше. перебуваючи біля річки, хлопець побачив зруйновану греблю, яку він майстрував з новим другом. гуляючи, льонька милувався природою, її красою і побачив знову відновлену греблю і зроблений млинок, який змайстрував без хлопця. знайомство льоньки з ніною. вони розмовляють про небезпечну хворобу , про призначення людини на землі.

розділ «глипа й бакун»

розповідь про минуле старого коня бакуна. глипа і його брат гав-ро вирішили скористатися бакуном. під час переправи через річку нога коня потрапила у щілину між камінням. злодії вирішили знищити бакуна. хлопець співчуває тварині і намагається їй . але як? на думку матері, бакун сам визволить себе із пастки. незабаром льонька бачить коня живим, але кульгаючим. намірам глипи не судилося здійснитися.

розділ «лікар бусько» спостереження льоньки за ластівками, які полюбляли гратися з бакуном. стара сіроха покликала льоньку до . друзі розпові один одному правдиві історії: хлопець — про бакуна; — про буська. мрія і віра подолати свою хворобу. «йду на дно, а гребусь».

розділ «за павутинкою»

зустріч льоньки і ніни. хлопець дізнається від ніни, що то вона бакуну врятувати життя. друзі відвідують печеру, грають у кремінці, спостерігають за рухом павутинки. прощаючись з ніною, льонь-ка просить, щоб вона приїжджала наступного разу. турбота матері про те, що її син постійно перебуває самотнім.

розділ «все відпливає»

поховання . зустрівшись з ніною, льонька на її прохання виготовляє кораблик з матеріалу, що надіслав у посилці невідомий олс. кораблик був схожий на каравелу «санта-марія»; плаваючи в кораблику і милуючись крає вздовж річки, друзі потрапили на гли-пину вершу. цей браконьєр намагався завдати шкоди колгоспній рибі. льонька і ніна руйнують глипине сховище. на прощання друзі розпалюють вночі багаття і обіцяють один одному знову зустрітися. льонька на згадку про себе дарує ніні кремінці.

© dovidka.biz.ua

Объяснение:

Україна… Вільна, самостійна, незалежна держава. Століттями багато поколінь мріяло про цю щасливу мить. Та хіба тільки мріями? Мрія нездійсненна без боротьби. За неї вмирали, гинули на ратному полі без слави, без почестей від рук ординців, турецьких яничар, польської шляхти, російських головорізів, що споконвіку зазіхали на її свободу, честь, багатства. А вона, немов неопалима купина, запалювалася новим вогнем, піднімалася з руїн, виростала з попелищ.

Українська мова є мовою українського народу. Отже, вона і тільки вона повинна бути рідною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нації.

Для кожного з нас рідна мова – це дорога спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

Найперша і найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова. В першу чергу в мові відбито характер народу, його історію, і не за двоє-троє століть, а за цілі тисячоліття і за ті часи, коли народ ще був племенем і розмовляв тією мовою,- малорозвиненою тоді,- яка, розвиваючись, переходячи через різні суспільні формації, передаючись від покоління до покоління, увійшла в історію сучасної мови, збагаченої всіма попередніми соціальними укладами.

Мова – це глибина тисячоліть. Це найдорожчий скарб, переданий нам сотнями попередніх поколінь, злеліяний у пісні, в переказі, в приказці.

Історія – це не тільки кладовище. Історія живе в нашій мові, в пісні, слово нам доносить з глибини віків пристрасті, радості, сподівання і горя наших предків.

Мова – це душа народу. Вона віддзеркалює душу народу, його історію, допомагає виразити свої почуття. Це особливий б мислення, саме тому у кожного народу мова своя, особлива. І хоча люди намагаються вивчати якомога більше іноземних мов, лише одна залишається по-справжньому рідною, неповторною.

Мова! Ти нескінченна в своєму обсязі, як саме життя. Буйна, бурхлива, заворожуєш мене своєю мелодійністю, кличеш. І я, немов легкий метелик, лечу до тебе, як на вогонь свічки, у твої палкі, гарячі обійми – слова. Бо спочатку було саме слово. І з нього з’явилась ти – мова. А я… я просто вже не можу від тебе нікуди відірватися, бо ти сильна. Більшої сили в світі не існує. А головне – ти частина мене самої. Ти моє серце, моя вируюча кров, яка доходить до кожної клітинки тіла мого. Ти всемогутня та всесильна, такою ти мені здаєшся, такою я тебе знаю.

Лише однією мовою людина думає, лише однією спілкується з найкращими друзями та зі своєю сім’єю. Бо це мова країни, де людина народилася, мова, якою рідна мати співала колискову, мова самого серця, самої душі.

Для кожної людини її мова – найкраща. Але в українській мові є щось насправді чарівне, щось співуче, ніжне, лагідне. Вона може бути сумною чи веселою, але водночас щирою, відкритою, красивою.

Чому нам буває важко зрозуміти людей з інших країн? Не лише тому, що ми погано знаємо їхню мову. Ми можемо досконало вивчити будь-яку мову, але вона не зможе стати нам остаточно зрозумілою. Бо наше серце не сприймає її, її може сприйняти лише розум. Інша справа, коли ми чуємо звуки рідної мови, якою писав і розмовляв Великий Кобзар. Бо звучить українська мова – і співає душа, і ніби розквітає усе навкруги. Так, звуки рідної мови йдуть із самого серця людини, із серця народу. І якщо людина може жити якийсь час без світла, без їжі, без сонця, то без рідної мови вона прожити не зможе. Навіть той, хто не може чути або говорити, все одно мислить рідною мовою, відчуває, радіє та тужить.

Україна зазнала багато лиха за свою долю. І завжди було так, що перший удар супостат наносив їй під серце – нищив школу і мову. Дзвонили в Переяславі дзвони, присягали козаки на вірність московському цареві. Козацькі лицарі на Переяславській раді і гадки не мали, що запродаються в рабство, що зашморг кріпацтва уже кинутий з Москви і задушить Україну, що то лунає похоронне подзвіння по школі козацької держави, де жив вільний, пісенний і освічений народ.

Українська мова була народжена багато століть тому. У процесі розвитку вона пройшла складний шлях. Тепер наша мова – це справжня перлина, яку довгі роки удосконалювали найкращі представники нашого народу: Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський тощо. Рідна мова донесла до нас геніальні творіння Мольєра, Шекспіра, Гюго, Бернса, Міцкевича, нею перекладають усе найкраще, що створено людством.

Протягом цього часу виробилася така особливість української мови як милозвучність, було створено багато прислів’їв та приказок, пісень. Наш народ доброзичливий, що проявляється в багатьох привітаннях й побажаннях: добридень, добривечір, доброго ранку, на все добре, добродію, здоров був, здорові були, доброго здоров’я, будь ласка, ласкаво просимо.

Багато поетів та письменників висловили свою любов до рідної мови. Так, наприклад, геніальний Тарас Шевченко говорить нам, що мова – то є душа народу. Бо без мови народ не може існувати. Мова – не просто засіб спілкування, вона – незалежна істота. Вона жива…