Виписати всі художні засоби з твору "гуси-лебеді летять" . будь ласка і!

1Уособлення «Місяць кивне головою», «сонце посміхнеться і на промінні спустить ... ключі», ключі сонце «носить на шиї або ув'язує на руці», «качка погоджується».
2 Порівняння і метафори Старі очі, мов сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники; покотилась моя стежина, мов клубочок; м'ячем вилітаєш на сніг; перший льодок запах чорнобривцями; озиваються розбуджені дзвони на дзвіниці; весело поблискує струг.
3Фразеологізми Лебеді принесли на крилах весну і життя. Ох, рятуйте мою душу. На тихі води, на ясні зорі. Давно плаче попруга з мідною пряжкою. Дурно-пусто перепало мені. Мов кум королю. Витягати на світ Божий. З місяця звалився. Гайнути, де перець росте. Перелогом лежала одна душа. Коли неспокійна совість, то нічим її не обманеш.

Я люблю читати книги. Сидіти тихим вечором і при тьмяному світлі світильника перегортати сторінку за сторінкою, відриваючись від навколишнього світу. Я поринаю в життя кожного персонажа, разом з ним закохуюся, засмучуюсь, дізнаюся щось нове ...

Я не можу без книг, вони дозволяють мені відволіктися від реального життя, від буденної суєти. Вони дозволяють мені збагатити свій внутрішній світ новими враженнями та мріями, розвивають образне мислення ... Напевно, саме тому найбільше я читаю фантастику і фентезі, а іноді навіть романи.

Люди, які пишуть у жанрі фентезі, відкривають для нас нові, чарівні світи. Їх безмежна фантазія вражає до глибини душі. Часом дивуєшся, як можна продумати кожну деталь в новому світі - від маленької травинки до дивовижних чудес магії? А адже придумують, і описують деколи так, що неможливо відірватися від оповідання.

Перед тим, як купувати книгу, я раджуся зі своїми знайомими. Рідко коли виходить купити книгу навмання, тому що зараз друкують все що завгодно. Але один випадок став для мене дуже вдалим і приємним.

Книга моєї однофамілиця Вероніки Іванової «Відображення» стала справжнім відкриттям. Ця письменниця немов вигадувала моїми думками. Роздуми головного героя, його переживання, надії - все виявилося близько мені і навіть повчально.

Говорити про Вероніці Іванової і важко, і легко. Важко, тому що це різностороння письменниця і поетеса, торкнулася всіх найглибших струн моєї душі. Легко, тому що вона надзвичайно талановита і близька моєму серцю.

Старовинна прислів'я говорить: не можна двічі увійти в одну й ту ж річку. Це буде вже інша ріка - вона тече, змінюються береги ... Людина теж змінюється. Кожне прожите мить народжує в ньому новий досвід, нову думку, нове почуття. Не можна двічі «увійти» в одну і ту ж книгу. Якщо це справжня книга, то вона рухається і росте разом з нами.

Серію книг про Джерон кожен раз читаєш заново і заново відкриваєш для себе цього, та й кожного персонажа книги, тому що її сторінки щораз народжують нові думки.

Читаючи твори Вероніки Іванової, розумієш, яка все-таки складна штука життя: ніколи не знаєш, де знайдеш, де втратиш. Я думаю, що завдання кожного письменника - донести до сердець читача найпотаємніше, подарувати частинку себе. Їй вдалося зробити це, і пам'ять про трохи дивною філософської книзі, яка подарувала мені кілька новий погляд на життя, назавжди залишиться найпотаємнішим пам'ятником моєї душі.

Айвенго-герой романа В.Скотта «Айвенго» (1819).Дія романа проходить в кінці  XII століття за часів правління Річарда Левине Серце.Айвенго був лицар,позбавлений спадку.Він належав до старовинного роду саксів.Його батько-Седрік-був сміливою,чесною людиною,справжнім патріотом.

Айвенго - справжній лицар. Через любов і відданість до прекрасній дамі він позбавлений спадку і змушений мандрувати, завойовуючи собі багатство і славу мечем та списом. Він перемагає на турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя, обирає королевою дня Ровену, наживши тим собі багато ворогів. Він відданий королю, підтримує його, хоче бачити свою країну без усобиць і війн.

Айвенго — чесний і справедливий воїн, який у будь-який момент може прийти на до тим, хто її потребує, тобто приниженим, гнобленим. Довідавшись, що Ребекку несправедливо звинувачують у чаклунстві й погрожують спалити на вогнищі, якщо не з'явиться лицар, який погодиться захищати її честь та мечем доведе її правоту, Айвенго поспішає на поєдинок, щоб захистити нещасну невинну дівчину. Ледве тримаючись у сідлі після тяжкого поранення, Айвенго все ж таки виходить на бій із Буагельбергом. І коли супротивники зійшлися, від влучних ударів обидва лицарі падають. Але Божий суд звершився: Буагельберг гине, а Ребекку виправдовують.

Пройшло вже майже два століття з часу написання чудового роману В. Скотта. Здавалося б, давно минули вже й лицарські часи. Ми живемо у двадцять першому столітті. Вік технократії, комп'ютерних технологій накладає відбиток на розум і серця людей, їхні взаємини. Але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, славному лицарю Айвенго.
Чесність, шляхетність, почуття людської гідності, мужність, відвага, вірність, здатність до самопожертви в ім'я батьківщини чи друга мають і сьогодні непересічне значення.