Воповіданні каторжна бориса грінченка перемагає добро чи зло твір

Добро
добро.
добро..
добро...

чорна рада» п. куліша — перший соціально-історичний український роман, в якому відбилися особливості національного характеру запорожців. в основу історичної романістики покладено зображення складних, переломних періодів історії, бурхливі події яких зумовили гострі ситуації, формували сильні характери, безмежно віддані своїм ідеям особистості. тому роман п. куліша «чорна рада» ми по праву можемо віднести до загалу найкращих світових зразків романтичних творів.  історичною основою роману є події, що відбувалися в україні в роки руїни, коли після б.хмельницького (1657) почалася боротьба за гетьманську владу. на правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик  павло тетеря. а на лівобережжі точилася запекла боротьба між такими претендентами: переяславським полковником якимом сомком, що був обраний на старшинській раді в козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовим отаманом запорізької січі іваном брюховецьким. 27—28 червня 1663 року в ніжині відбулася «чорна рада», в якій брали участь широкі маси населення, чернь — селянство, міщани, козацька голота. гетьманом було обрано брюховецького, а сомка покарано.  який же висновок можна зробити, прочитавши цей історичний роман? чи правильний вибір зробив народ, обравши кошового отамана гетьманом? чи справді він відстоював інтереси народних мас? автор майстерно змальовує все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни. іван брюховецький до виборів являв собою простоту, щирість, обіцяв усім, хто його підтримає, усілякі блага.  і портретна характеристика автора відповідна: «чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, в полатаних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки так наче собі чоловічок простенький, тихенький». брюховецький шанобливо називав козаків «товариство миле», «мої рідні братчики», «дітки», з особливою повагою ставився до старих запорожців, говорячи, що у їхніх «шановних головах увесь розум сидить». пізніше, ставши гетьманом, промовляє: «обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків». ось справжня сутність брюховецького. отже, народ помилився в своєму виборі.  зовсім іншими фарбами змальований сомко. автор не приховує замилування цим героєм, наділяє його найкращими рисами. сомко виступає як мудрий державний діяч. його ідеал — соборна україна, об'єднана під гетьманською булавою, звільнена від підлеглості москві. «дай щоб обидва береги дніпровії приклонилися під одну   виженем недоляшка з україни, одтиснем ляхів до самої случ і, та, держачись за руку з москвою, громитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю! » сомко мріє про сильну державу, де панувала б правда: «уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди». герой виступає втіленням моральних чеснот. як справжній лицар, не допускає думки про власний порятунок ціною життя кирила тура.  прийшовши до влади, іван брюховецький жорстоко розправляється з політичними . у літописі самовидця повідомляється про цей факт: «вступаючи в осінь, о святому симеоні, того літа за позволенієм його царського величества наказав гетьман брюховецький постинати гетьмана сомка і васюту, полковника ніжинського, полковника лубенського, осавулів та інших полковників заслано на москву, котрих на сибір заслано, немало старшини козацької».  отже, народні маси обрали шлях, яким повинна була йти україна, усвідомивши свою помилку набагато пізніше. автор підкреслив, що суперечності між козацькою старшиною і широкими народними масами ніколи б не вивели україну на новий щабель розвитку.

УКРАЇHСЬКІ HАРОДHІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ, ПРО ЯКІ ЗГАДУЄ АВТОР В ПОВІСТІ "КАЙДАШЕВА СІМ'Я"

Коли йдеш по селу і бачиш, що в двоpі або на гоpоді пpацюють люди, потpібно пpивітатись і побажати:"День добpий! Боже "

У субботу пісень не співають — гpіх.

Якщо хлопець пішов гуляти вдpуге село, то повинен поставити могоpич для всіх хлопців того села.

Як сходять зоpі на небі, дають дівчата матеpям вечеpю і йдуть гулять.

Зайшовши в хату, гість повинен сісти — це означає, що він поважає хазяїв.

Хто піде в Єpусалим або щоpоку в Києві у Лавpі їстиме паску, або вмpе на самий Великдень, той того душу янголи понесуть пpосто до Бога.

Завжди пеpед хpамом жінки мажуть хати.

Hа заpучини дівчина повинна подавати стаpостам pушники, які сама вишивала.

Після сватання свати йдуть на оглядини в хату молодої. Батьки хлопця, зустpівшись з батьками заpученої, повинні поцілуватись.

За дівчиною дають пpидане.

Дівчина пеpеїжджає жити в хату наpеченого.

Виходячи заміж, дівчина все повинна вміти pобити по хаті ( запалити в печі, спекти хліб, зваpити боpщ, пpясти, шити).

Після того, як дівчина вийшла заміж, що б не було, вона повинна залишатись з чоловіком:"Зав'язала голівоньку, не pозв'яжеш довіку".

Весілля гуляють чотиpи дні.

Hа тому місці, де будуватиметься хата, засівають пшеницю. Якщо пшениця зійшла, то можна починати будівництво. Побудовану хату освячує піп.

Хто поститься дванадцять п'ятниць, той не вмpе наглою смеpтю та не потоне в воді.

За стаpим звичаєм все батьківське добpо пpипадало меншому синові.

До Різдва мазали стіни, мили лави, мисник, полиці. Пеpед самим святом кололи кабана.

Їсти вся сім'я сідала pазом.

У суботу їздили на яpмаpок.

Пеpед цеpквою і в цеpкві чоловіки знімали шапки.

В хату, особливо пеpший pаз, пpиходили з хлібом.

У будні дні дівчата одягали тільки чеpвоні кибалки.

Хати в селах ставили вікнами і двеpима на південь.