Характеристика арсена звенигори ( фірман султана )

  Арсен Звенигора – козак з Лубенського куреня, хлопець молодий, спритний і дужий. Володимир Малик не випадково вибирає саме його головним героєм роману. Він, звернувшись до історичних джерел, знайшов дані про невідомого козака, який мав поїхати до Туреччини, щоб дізнатись про наміри султана Магомета IV, а оскільки імені його було невідомо, то письменник назвав його по-своєму. Багато справжніх історичних моментів використовує В. Малиш, адже, оскільки Іван Сірко не знав турецької мови, то при розмові з Гамідом Звенигора перекладав слова турка. Арсен Звенигора може стати прекрасним прикладом для людини, що прочитала цей роман, адже він сміливий, винахідливий, чесний. Також він любить правду, якою б не була вона гіркою. Арсен, як і більшість козаків відданий народу і батьківщині і готовий за ради національних цінностей. Йому, як і будь-якому молодому енергійному воєнові притаманна нестриманість і гарячковість, проте завдяки гострому розумові і добрій школі Метелиці завжди «виходив сухим із води».

Объяснение:

Автор – Володимир Сосюра

Рік написання – 1944

Збірка – «Щоб сади шуміли»

Жанр: вірш-посилання

Літературний рід — лірика.

Вид лірики — громадянська (патріотична). Тема: зображення поетичного образу України, її краси її величі.

Ідея: возвеличення палкого кохання українців до рідного краю, Батьківщини.

Основна думка: любов до України є едністю з невід’ємних частин духовності людини Віршований розмір “Любіть Україну”: амфібрахій. Римування: перехресне. “Любіть Україну”

художні засоби Епітети: вишнева Україна, мова солов’їна, хмари пурпурові, краса, вічно жива і нова, очі ніжно-карі, багряні стяги, хмари пурпурові, весни світлі і щирі, небо голубе. Порівняння – «як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води…», «як порох і як дим», «як та купина» Метафора «в просторів солодкому чарі» повтор – «любіть Україну», гіперболи – «без неї ніщо ми, як порох і дим», «люби її кожну хвилину», «вічні ми будемо з нею», персоніфікації – Україна «живе у стежках, у дібровах»; «в огні канонад, що на захід женуть чужинців…», «в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь», «гудуть батареї», риторичні звертання «Любіть Україну!», «Юначе», «Дівчино!».

Объяснение:

Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 — 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких — поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики — було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використання цезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність. Одним словом кажучи, Тарас Шевченко спочатку наслідував найкращі зразки народно-поетичної творчості. Скажімо, перші його твори написані коломийковим віршем, що чітко вказує на зв'язок із українською народно-пісенною творчістю, насамперед із піснями, які виконувалися у жанрі коломийки.

До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема «Катерина» — хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як «Тарасова ніч» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування. Історично-героїчна поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка.

Драма «Назар Стодоля» (1843), створена на межі першого і другого періоду творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у XVII столітті біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п'єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п'єси Костянтин Данькевич написав однойменну оперу (1960).