Старі кайдаші омелько й маруся, наділені в повісті (кайдашева сім'я)багатьмя негативними рисами. а що з них позитивне?

Омелько і Маруся Кайдаші – працьовиті, своїх дітей вони теж виховали працьовитими.
  Ларін і Мелашка безмежно закохані, вони дуже схожі, ніжні, поетичні натури. Для Лавріна було неважливе матеріальне становище коханої дівчини. Пара зуміла побудувати свої сімейні взаємини так, що вони щасливі, завжди підтримують одне одного.
  Повість «Кайдашева сім'я» закінчується примиренням двох роди

Людина стає великою тоді, коли вона ліпше за інших розуміє потреби свого часу й намагається докласти максимум зусиль для плідної роботи. Але часто ця велич помітна на відстані років, можливо, навіть епох. А сучасники, які близько знали цю людину, часом навіть не усвідомлювали цього, як писав Шевченко: «їм байдуже — панам жито сіють». Але народ ніколи довго не може жити в розлуці з істиною. Він нікому не дозволить зловживати його терпінням. Неминучі зміни, і цей закономірний наслідок зусиль цілого народу усуває з дороги все. І знаходяться герої, які не мовчать, які висловлюють начебто своє, а насправді те, що болить рідному народові, цілій країні. 

Серед багатьох своїх героїв народ уже давно виділив ті постаті, які багатьом поколінням будуть слугувати взірцем. До таких людей я зараховую Василя Стуса, на якого мені б дуже хотілося бути схожим. Це насправді так складно, що сучасній нормальній людині осягнути вже неможливо. Чому? Мені здається, що сьогодні взагалі не говорять про принципи, про не зраду ідеї, про відданість рідному народові й служінні йому. Таким був нескорений Стус. Натомість прийшов усеосяжний практицизм: «Після мене — хай і трава не росте!» Таких, яким був Василь Стус, — я не знаю нікого. Оце людина! Ним будуть пишатися правнуки й наступні покоління, бо бути чесним перед собою — виявляється надзвичайно складним завданням. А для майбутнього — це надзавдання. Та все починається із якихось перших кроків. Наприклад, не дозволяти себе принижувати ні за яких обставин, не принижуватися самому, мати почуття власної гідності, що б то не сталося. Здається, все просто, та виявляється, що Василь Стус, приміром, заплатив за це дуже високу ціну — власне життя. 

Я дуже хочу, щоб мої життєві принципи були для мене дороговказом, як і для Василя Стуса, і тоді я зможу відчути, що я в цьому житті багато можу зробити й втілити ідеї в життя. 

Я прочитал много-много разных сказок. Больше всех мне понравилась сказка «Кот в сапогах» и ее главный герой - Кот в сапогах. У него хорошие манеры, он верно служит хозяину, он мудрый, хитрый, умный. Еще он любит работу, он трудолюбивый. Его хозяина звали «Маркиз Карабас», это имя дал ему сам кот. Я бы хотел быть таким, как кот: мудрым, хитрым, отважным и трудолюбивым. Мой любимый сказочный герой — это Иван-царевич из русской народной сказки «Иван-царевич и серый волк». Этот герой полюбился мне многими своими чело­веческими качествами. В начале сказки мы видим, что он оказался самым добросовестным из трёх братьев. Когда отец поручил им караулить сад, то старшие братья всё проспали. Отцу же сказали, что никого не видели. А ког­да Иван-царевич пошёл стеречь сад, то он даже присесть боялся, не то что прилечь. Потому и увидел Жар-птицу, которая клевала золотые яблоки.