Кілька запетань за змістом китайського міфу створення людей

какими были человечьки         а)глиняными       б)земляными

                                                                                                                     

Говорюща риба сяк-так приживається на березі. єдине, чого їй не вистачає, – когось, із ким мож­на було б поговорити, тому рибка намагається знайти товариша серед . віднині вона ототожнює себе з , причому за таки­ми ознаками, як мова і ноги, чим, звісно, не во­лодіють звичайні риби. чому ж тоді їй так важ­ко зійтися з гуртом , коли ті так до неї подібні? може, справа тут не в «і»? оповідь каже, що розмовляти рибина вміла від народження, але нічого не згадує ані про плавники, ані про ноги. про останні йшлося лише тоді, коли вигнанця викинули на берег і «поставили на ноги». можливо, вихід на сушу означає, що настав час обирати: риба ти чи не риба. віднині  рибина уже не плаває під водою, а «ходить по бе­ резі», навіть знайомитися з вона, «зірвавшись на ноги, підійшла». та про те, що говорюща риба, позбавившись риб’ячої суті, не стала людиною, свідчить і гурт , і жінка, яка, зрештою, засмажила свого невпізнаного гостя. виходить, той, хто чужий серед своїх, серед чу­ жих своїм не стане. особливо якщо цей чужак, цілком можливо, зрадник, адже «риба ­гала і вибирати добрі місця для ловитви, розповідала, що діється на воді й під водою». а святкова пляшка, за якою друзі так любили «по­гуторити», діставалась їм тільки тоді, коли був гарний улов, тобто пригощалася рибка коштом від продажу своїх родичів. лише змусивши за­мовкнути навіки, рибину певним чином іденти­фікували: «вона стала такою, як і решта її бра­тів і сестер», от тільки від голосу її залишилась порожня булька. а якщо мова – основна ознака людини, то, не відбувшись у слові, риба за життя і як рибу себе втратила, і людиною не стала.

«березень» м. стельмах ідейно-художній аналізпалка та щира любов м. стельмаха до батьківщини відбилася в його творчості. з натхненням описує він красу рідної природи. боротьба весни з зимою особливо приваблює поета. читача зачаровують незвичайні образи, що виникають в уяві письменника: гаї спинились над водою і тихо входять в клекіт рік, і хмелем бродить під корою в березах чистий, свіжий сік. природа здається м. стельмаху живою істотою. земля, хмільна і запашна, піднімає буйні трави. мені особливо подобається, що хмари ввижаються поету лебедями, «які із ополонок воду п’ють». цей образ вражає поетичністю і красою. м. стельмах, надзвичайно чутливий до відтінків і настроїв навколишнього середовища, сповнений радістю у ці дні відродження природи: в ці дні бажання світ щасливий черпнути відрами до дна… усі свої сили поет прагне віддати праці на рідній землі: «сміло сіяти на ниви багатство ярого зерна». у душі михайло стельмах не просто споглядач, який з захопленням дивиться на прекрасну природу рідного краю, а трудівник-землероб. мене зачаровує неординарність сприйняття письменником української землі, а також синівська любов і пошана до неї.