50 -нужно ответить на все три вопроса и именно отвечать как нужно. була зима. ішов зелений сніг. за ним — рожевий. потім — фіалковий. і раптом протрюхикав на коні дідусь мороз. і загубив підкову. та не просту, а золоту. таким, на місяць схожим, серпиком лежала, — аж розгубились в небі літаки, кричали: «мама! » — й крильцями дрижали. а я знайшла. сказала їй: — світи туг, на вікні. щоб все мені збулося! — зійшлися і роззявили роти сімсот роззяв. стоять вони і досі круг них світився то зелений сніг, то голубий, то ніжно-фіалковий. вони стояли вперто, день при дні, — зачарувала їх моя підкова. що ж, покладу підкову в чемодан, куплю я шубу. а тоді поїду в лапландію. хоч трішки і шкода, вже так і буть — ві підкову діду. оце і все. а сні г звичайним став. легкий і рівний, пада, пада, роти закрили всі сімсот роззяв. і розі і полягали спати. 1. поясни, символом чого, за народними уявленнями, є підкова. 2. що створює відчуття казки у творі? відповідь підтверджуй цитатами з тексту. 3. дізнайся з довідкової літератур и абозінтернет-джерел, що символізують кольори, згадані у вірші. яка їхня роль утворі?

Одним з кращих творів письменника є "Казка про Дурила", написана в 1963 році. У своєму щоденнику Василь залишив такий запис "Вчора написав "Казку про Дурила". Написав одним подихом, хоч дещо було заготовлено раніше".

1963 рік — той період в житті нашої держави, який характеризувався нудотою й задушливістю. В історію він увійшов під іменем "застій". На думку істориків, ніякої, по суті, не було різниці між Хрущовською "відлигою" і брежнєвською "задухою". Тому-то й Замовчують наших "шістдесятників", поетів, які не хотіли миритися з певними установами і в своїх віршах викривали горе, керівників. Симоненко ще в 1955 році сказав:

Біля керма запроданці, кастрати

Дрижать від жаху в немочі сліпій...

Коли б оту толоку розорати,

Шевченко міг би вирости на ній!

Про що ж і про. кого "Казка про Дурила"? Зміст твору багатопроблемний як і багатопроблемне наше життя. Та ідея її така: засудження тих. хто відбирає у людини Батьківщину, відучує ц любити, ховає живе життя —"в хребтах високих паперових гір і заливає його чорнильними морями" облуди, забирає свободу освідчення любові до неї і притуплює історичну пам'ять, свідомість обов'язку.

Своїм твором В. Симоненко ще й ще раз ствердив високість Шевченкового:

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра...

Твір складний, алегоричний, переповнений замаскованими алюзіями. Кожен образ символізує певне явище з життя країни. Не всі літературні критики саме це вбачають в оригінальному творі, дехто зводить тлумачення "Казки..." до народнопісенного джерела, а образи розцінює як казкових героїв з народних казок.

І все ж треба подивитися на твір іншими очима. У "Казці..." і царська сільська старшина, і сталінські ріки крові, і хрущовська лисина. Симоненко свідомо руйнує часові й просторові рамки, підкреслюючи цим спільні корені тиранії.

Казка про Дурила" — ще не до кінця осмислений твір В. Симоненка. Його треба читати й перечитувати. І сприйняти ідейний зміст його можна тільки при умові глибокого знання історії та літературного-процесу.

Образ говорющої риби «допомагала рибалці вибирати добрі місця для ловитлі» «яка розкіш вимовити слово» народилася «серед табунів мовчазної риби» без голосу «вона стала такою, як і решта її бра тів й сестер» «крім балаку­чості й доброго серця, була ще дуже молодою» «я не вилов, …я приятель вашого чоловіка»

Образ батьків балакучої риби «шановані риб’ячою громадою» «незручно.., що вони на­лежать до од­ної родини» «сподівалися, що з віком… балакущість мине» Образ рибалчиної жінки гримнула на дітей, щоб не га­ласували, бо їй «ніколи вго­ру глянути» дорікає чоловікові, що він «навіть вилову не здатен донести до хати» «з ранку до вечора не сту­ляла щелепів, так багато говорила сама» вважає, що в неї «недолу­гий чоловік» «від влас­ ної бала­канини не почула риб’ячих слів»