Художні засоби до поеми 19 жовтня пушкін

Художні засоби до поеми "19 жовтня" Пушкіна:

Епітети: багряне убрання, поля зів'ялі й голі, тихе сяйво дня, келія пустинна, осінні негоди, чаша легкопінна, гіркі недуги, Італія ясна, щаслива путь, доля мандрівна, доля строга...

Неологізм: легкопінна,

Порівняння: він (союз), як душа; свій дар, як час, я тратив без угаву.

Метафори: міцнів під крилом коханих муз.

Звертання: каміне, вино, друже, любі друзі,Горчаков, Вільгельм, спізнілий друже мій.

Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують?  Кого цей рік не дочекались ви?  Хто зрадив ще чудову нашу звичку,  Кого забрав холодний світ од вас?  Хто не прийшов на братню перекличку?  Чий голос змовк? Хто передчасно згас?

Анафора: Ти простягав нам із-за моря руку,/Ти нас єдиних в спогадах носив;Благослови, моя святкова музо,  / Благослови: нехай живе ліцей!

Оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій  Не вартий світ; розвіємо оману!

Повтор: Пора, пора! Повніш, повніш!

Протягом багатьох віків, ще з самого початку свого існування, життя українців було нерозривно пов’язане з піснями. Пісні мали величезне значення для людства і супроводжували людей в усіх сферах їх життя: у свята та час розваг (весільні, різдвяні (колядки, щедрівки), купальські, русальні пісні), під час роботи (жниварські пісні), в час трауру (пісні про загиблих, обрядові) тощо. Напевне, не було такої життєвої ситуації, про яку наш народ не склав би пісні.

Щастя від щирого кохання, журба дівчини, що чекає козака з походу, біль від стосунків, яким заважали якісь зовнішні обставини (соціальний стан закоханих, відстань тощо), горе втрати, сльози матері, що не діждалася сина або загубила єдину доньку — у піснях є все і навіть набагато більше. Слухаючи їх, розумієш, що у світі, повному страждань, неможливо було вижити без пісні, і ця пісня рятувала людей, з’єднувала їх, давала їм опору і надію в скрутні часи.

Створені народом, вони існували у багатьох варіантах і виражали чисту есенцію народного досвіду — знання і уміння не однієї людини, а сотень тисяч, покладені на мелодію пісні.

Пісні супроводжували язичницькі ритуали, які ще довго жили в пам’яті наших предків, та християнські церковні обряди, до яких українці також відносилися зі значною повагою. Пісні занотовували важливі історичні події та протягом віків зберігали пам’ять про загиблих героїв. Пісні — це енциклопедія побуту, звичок і традицій. Пісні — це душа народу у відбитках безсмертних нот.

Українські пісні — це сотні історій різних людей, які вкладали цілу душу в створення пісні. Їхні долі й досі живуть в сюжетах цих пісень, переплітаються з ними…

Пісні передавалися з покоління в покоління нерозривним ланцюгом кохання — від матері до доньки, від тої — до її доньки і так далі… Вони жили у серцях людей і пам’яті народу, бачили все і про все розповідали — треба було лише правильно задати запитання.

Ці пісні — сироти, бо ніхто не знає справжніх їхніх «батьків». І одночасно вони є дітьми цілого народу, бо в них вкладена вся його душа, вся його суть.

Пісні завжди жили поряд із нашим народом, супроводжували його в горі і в радості, прикрашали життя і робили його легшим. Наша мова недарма зветься «солов’їною» — ми любимо і вміємо співати. Українці народжуються з піснею і вмирають також із нею, проносячи її через все життя.

І пливе над нивами, над степами і над морями українська пісня… І живе разом з нею український народ.

Є у любій нашій школі різні типи класів.

І чимало в нашій школі класів-лоботрясів.

У цих класах добрі діти, гарні та веселі,

І відразу після школи мчаться до оселі.

Не цікавить їх навчання та не тягне в школу,

Їм пошвидше би до друзів і собі додому.

У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться.

І заходити до них вчителі бояться.

Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються,

Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються.

І навіщо вони ходять в нашу гарну школу?

Краще взялися б за розум та і йшли додому.