Пояснити значення поданого словосполучення сине дихання лисив

синий цвет может означать окутанный туманной мглой...или настроение...печальное, осеннее...

Кажуть, що кожна дитина талановита. Чому ж тоді в історії України немає нікого подібного до природознавця Вернадського чи кардіохірурга Миколи Амосова, співака-філософа Бориса Гмирі чи художниці від народу Катерини Білокур? Чому ніхто не досяг генія Тараса Шевченка?

Зрозуміти природу людини, перевтілення дитячого яскравого світу на сірий, буденний і нецікавий змогла поетеса Ліна Костенко.

Вона зберегла у своєму серці незаплямовану душу дитини, що й до Ліні Костенко стати талановитою особистістю.

Дівчинка Анна з її вірша "Кольорові миші" дуже схожа на саму поетесу, яка дарує чарівний яскравий світ своїм читачам.

Чому ж десятирічна "підсудна Анна стала перед судом"? Чим вона завинила перед сусідом і всім світом? Поетеса подає у вірші "претензії" сусіда до дівчинки, які стосуються виховання його дітей:

Вони були нормальні і здорові, а ця чаклунка збила їх з пуття, і Вночі їм сняться миші кольорові. Од тих мишей немає нам життя.

Сусіда дівчинки обдурює, що в звичайному осінньому листі можна бачити щось інше, ніж саме листя! В цьому і полягає вся "моральна школа" дівчинки!

Ліна Костенко в образі "сірого сусіда", який хоче бачити все за стандартом, показує обмежених людей, що живуть лише матеріальними інтересами, не бачать красу навколишнього світу. Таких можна назвати моральними дальтоніками. Ця алегорія проходить через весь текст вірша. Сама поетеса неодноразово зустрічалася з подібними "сірим и сусідами" "від літератури", тому досить тривалий час вірші Л. Костенко не потрапляли до друку: "сірі сусіди" виявились не тільки "сірими", а ще й агресивними. Все, яку вірші: "Чаклунок ми караєм по закону".

Крім філософського сюжету вірша вражає мова поетеси: яскрава, соковита. Якщо героїня Ліни Костенко вгледіла в осінньому листі подобу кольорових мишей, то поетеса в осі н ньому сон ці бачить "яблуко недоквас", яке стояло "в голих кленах у вікні". Як точно за кольором, формою, емоційним станом героїні і читачів!

Поетеса поділяє світ на кольоровий, що асоціюється з неповторністю, з яскравими особливостями, як дівчинка Анна, і сірий та чорний, що несуть з собою обмеженість, агресію, зло.

І хоч "суддя в судейській чорній мантії" виносить вирок всьому кольоровому світові; Ліна Костенко закликає читача до оптимізму:

І раптом нявкнув кольоровий кіт. Залив чорнилом вирок на папері.

Поспішаймо жити, ставаймо дорослими, мої однокласники! Але давайте не загубимо кольорового світу дитинства!

У 1899 році у Львовевыходит друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». Її відкрила поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов'язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Украинкаподчеркивает, що він був самим звичайним людиною. Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка в авторських характеристиках оспівує талант свого героя: його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосым луною». За цю невелику здатність створювати вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь. Спочатку, у юності, він славив красу природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби і любові. На крилах мыслипоэт часто поринав «в таємні небесні світи». Найважливішим для співака було відчувати свою внутрішню свободу. Зустрівшись на лісовій стежці з лицарем Бертольдом, поет говорить йому:
Бачиш ти - оця діброва,
Поле, небо, син море
Це моє багатство - господарство і розкішне, і просторе.
Але не здатний Бертольд зрозуміти цих слів, бо для нього «таємний світ небесний» нічого не вартий у порівнянні з красивим замком або з графством. Лицар дивується, коли бачить великий вплив слова поета на молодь, він навіть вбачає в цьому якесь чаклунство. Минув час, і Бертольд відправляється в походи завойовувати чужі міста. Його військо супроводжує пісня про рідний край, який завжди в серці, якого ще більше безкорисливо любити вчить нас далека розлука. З уявною зв'язком з рідним краєм воїни сміливо йдуть на приступ замків і фортець. Щасливий і сп'янілий від перемог, лицар не чує тих пісень, думаючи про власну перемогу. І коли щастя відвернулося від нього і у війську почалися чвари та незгоди, Бертольда рятує глузлива пісня військових співаків про недбале воїна, який повертався додому живий і неушкоджений, так як мав у вигляді талісмана мудре пропозицію: «Удирай, поки здоровий!» Ця пісня повернула їм відвагу, а з нею і перемогу в бою. Перемогла не відвага Бертольда, перемогло слово поета з дивною, ніби, справді, ворожою силою. Отже своїм воєнним щастям вельможа зобов'язаний поетові.Коли Бертольд пропонує художнику високу, на думку пана, честь - стати придворним поетом, жити у нього в замку, бути в пошані, добробут і славу, поет з посмішкою на вустах відкидає це за
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Якщо ними увенчаюсь,
То поетом вже не буду.
Так вирішує Леся Українка питання про незалежність мистецтва від золотого мішка, про свободу творчості художника, який повинен виражати думи і прагнення рідного народу, підтримати його в боротьбі за волю і щастя.